Постанова
Іменем України
28 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 521/10831/13-ц
провадження № 61-8013св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 16 червня 2016 року у складі судді Мурзенко М. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Кравця Ю. І., Фальчука В. П.,
у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зміну черговості одержання права на спадкування.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зміну черговості спадкування після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_7 страждав на низку захворювань, в тому числі на туберкульоз та перед смертю перебував у безпорадному стані, у зв`язку з чим позивачі опікувались ним та матеріально його забезпечували. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 502/1000 частин квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняла його донька - відповідач ОСОБА_8, яка звернулася з відповідною заявою до нотаріальної контори. Позивачі, які є сестрою та племінницею ОСОБА_7, вважають, що внаслідок тривалого часу опіки та матеріального забезпечення над померлим, вони мають отримати право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом на підставі частини другої статті 1259 ЦК України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 16 червня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачами не надано суду належних, допустимих та беззаперечних доказів перебування ОСОБА_7 в безпорадному стані протягом тривалого часу до моменту смерті, надання йому допомоги, що носить характер опіки та матеріального забезпечення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої та ухвалу апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 521/10831/13-ц і витребувано її з Малиновського районного суду міста Одеси.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
06 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої та апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, не встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, не надав належної оцінки показам свідків. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні повторної судово-медичної експертизи, оскільки наявний у справі висновок комісійної судово-медичної експертизи викликає сумніви в його правильності.
Заперечення на касаційну скаргу
У жовтні 2018 року ОСОБА_3 подала заяву, в якій просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть. На момент смерті ОСОБА_7 проживав в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою № 014857 від 18 травня 2010 року. На момент його смерті у вказаній квартирі були зареєстровані ОСОБА_9, 2009 року народження, та ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 27, 30).
ОСОБА_3 , яка є дочкою померлого ОСОБА_7 18 травня 2010 року звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк, заповіту за життя ОСОБА_7 не склав.
ОСОБА_1 (до шлюбу - ОСОБА_1 ) є померлому рідною сестрою, факт родинних відносин та спорідненості підтверджується свідоцтвом про народження, довідкою про шлюб та зміну прізвища позивача (т. 1 а. с. 32, 33, 34).
ОСОБА_2 є племінницею померлого та донькою позивача ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження (т. 1 а.с.35).
Відповідно до листа міської поліклініки № 1 міста Одеси від 29 березня 2013 року покійний хворів не тільки на туберкульоз, а й мав інші проблеми зі здоров`ям, а саме: гіпертонічна хвороба, хронічний бронхіт, хронічний гепатит, перебував на обліку в зазначеній поліклініці (т. 1 а. с. 58).
З лікарського свідоцтва про смерть, протоколу патолого-анатомічного дослідження № 122/П від 14 квітня 2010 року вбачається, що основною хворобою, що призвела до смерті ОСОБА_7 є дисеминований туберкульоз з ураженням тканини легень з розпадом, внутрішньо-грудинних та брижеєчних лімфатичних вузлів. Перебіг основного захворювання ускладнювався кахексією (виснаженням), двосторонньою фіброзно-гнойною пневмонією, дистрофією внутрішніх органів (т. 1 а. с. 36-37, 56-57).
З висновку судово-медичної експертизи № 429, проведеної згідно ухвали Малиновського районного суду міста Одеси від 14 листопада 2013 року вбачається, що ОСОБА_7 за життя міг знаходитись в безпорадному стані при загостреннях розповсюдженого хронічного туберкульозного процесу, в тому числі після долучення агресивної пневмонії на фоні крайньо тяжкого ступеню виснаження організму в цілому (кахексії) (т. 1 а. с. 180-191).
Відповідно до показів судового експерта ОСОБА_13, патологоанатома ОСОБА_11 такий ступень кахексії (виснаження) є наслідком хвороби ОСОБА_7, визначити, чи отримував за життя ОСОБА_7 достатнє харчування не вбачається за можливе.
Згідно із показами свідка ОСОБА_12 ОСОБА_7 не міг пересуватись протягом трьох місяців до своєї смерті, свідок готувала йому їжу, яку ОСОБА_7 приносив її чоловік, ОСОБА_1 купляла ОСОБА_7 цигарки, часто відвідувала його.
Відповідно до запису у трудовій книжці ОСОБА_7 востаннє працював та звільнився за власним бажанням 20 червня 2007 року (т. 1 а. с. 87).
Згідно із рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 06 березня 2012 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2012 року, показаннями свідків встановлено, що ОСОБА_7 зловживав спиртними напоями, ніде не працював і матеріальну допомогу йому надавали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Факт перебування ОСОБА_7 перед смертю у безпорадному стані не доведений (т. 1 а. с. 46-55).
ОСОБА_7 перебував на обліку в КУ "Міська поліклініка № 1", як хворий на хронічний бронхіт, хронічний гепатит, але при цьому амбулаторна картка в архіві та реєстратурі відсутня (т. 1 а. с. 107).
Після смерті ОСОБА_7 проведено кремацію його тіла (т. 1 а. с. 40).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та ухвала апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.