Постанова
Іменем України
06 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 531/450/16-ц
провадження № 61-6665св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Петрова Є. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 30 червня 2016 року у складі судді Жмурко П. Я. та рішення апеляційного суду Полтавської області від 11 жовтня 2016 року у складі суддів: Омельченко Л. М., Дорош А. І., Триголова В. М., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2017 року у складі суддів: Мартєва С. Ю., Кузнєцової О. Ю., Хіль Л. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_1, Ланнівська сільська рада Карлівського району Полтавської області,
третя особа - Державна реєстраційна служба Карлівського районного управління юстиції,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовомдо ОСОБА_1 , Ланнівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, третя особа - Державна реєстраційна служба Карлівського районного управління юстиції, про скасування рішення та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, скасування запису про його державну реєстрацію, встановлення порядку користування земельною ділянкою.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що є власником квартири за АДРЕСА_1 . За цією адресою розташований багатоквартирний одноповерховий будинок, в якому проживають інші мешканці, у тому числі й відповідач ОСОБА_1 . Відповідач забороняє йому проходити до його частини будинку та користуватися гаражем, а також заборонила працівникам Карлівського РЕМУ прокладати електричний провід через її землю, мотивуючи це тим, що земельна ділянка спільного двору належить їй на праві власності згідно державного актана землю. Рішенням 16 сесії Ланнівської сільської ради V скликання від 25 вересня 2008 року ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,09 га для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 . Вказане рішення прийнято з порушенням вимог статей 79, 89,120 ЗК України, у зв`язку з чим він просив суд скасувати дане рішення та визнати недійсним державний акт, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 30 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду відповідної містобудівної та землевпорядної документації, яка б свідчила, що земельні ділянки біля будинку по АДРЕСА_2 є прибудинковою територією багатоквартирного житлового будинку. Також суд відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.
Короткий зміст судових рішень апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 11 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Скасовано рішення 16 сесії Ланнівської сільської ради V скликання від 25 вересня 2008 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,09 га для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 . Визнано недійсним державний акт на право власності на землю площею 0,09 га серії ПЛ № 197727, виданий на ім`я ОСОБА_1, для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 . Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,09 га для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 .
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що місцевий суд помилково відмовив у задоволенні позову одночасно за його недоведеністю та у зв`язку з пропуском строку позовної давності, що є взаємовиключними підставами. З матеріалів справи убачається та не заперечується сторонами, що вони є власниками квартир, відповідно, позивач квартири АДРЕСА_1 , а відповідач – квартири АДРЕСА_2 одноповерхового багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 . Всього у вказаному будинку налічується 4 квартири. Ці квартири громадяни отримували у власність відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", у тому числі й попередній власник квартири, яку придбав позивач. Зазначений вище будинок належав ВАТ "Ланнівський цукровий завод" та був побудований у 1950 році. Згідно наданого суду апеляційної інстанції акта приймання-передачі житлового фонду у комунальну власність від 25 грудня 2001 року житловий будинок по АДРЕСА_2 був переданий у комунальну власність виконавчому комітету Ланнівської сільської ради Карлівського району Полтавської області. З наданих сторонами копій технічних паспортів вбачається, що за вказаним вище житловим багатоквартирним будинком була закріплена прибудинкова територія. З кадастрового плану земельної ділянки, який є складовою документації із землеустрою, розробленою відповідачем, вбачається, що приватизована нею земельна ділянка впритул прилягає до стін багатоквартирного житлового будинку. Отже, прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 є особливим об`єктом права власності на землю чи користування нею, оскільки призначена для розміщення й обслуговування житлового будинку і належних до нього будівель та споруд та має задовольняти інтереси всіх мешканців цього будинку. Місцевий суд не врахував, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 не передавалась в окреме користування будь-кому із власників квартир зазначеного вище багатоквартирного будинку, у тому числі й відповідачу. До того ж, остання не заперечувала, що приватизована нею земельна ділянка є частиною прибудинкової території, та що всі власники квартир користуються цією прибудинковою територією відповідно до умовно визначених ними меж. Враховуючи зазначені вище обставини, а також те, що нормами земельного законодавства не передбачено можливість передачі у власність чи в користування окремих співвласників багатоквартирних житлових будинків земельної ділянки, на якій розташований цей будинок чи її частини, рішення 16 сесії Ланнівської сільської ради V скликання від 25 вересня 2008 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,09 га для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 підлягає скасуванню як незаконне. При цьому, державний акт на право власності на землю площею 0,09 га серії ПЛ № 197727, виданий на ім`я ОСОБА_1, для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 20 листопада 2009 року, слід визнати недійсним, так як він суперечить вимогам частини другої статті 43 ЗК України, й порушує права інших співвласників багатоквартирного житлового будинку, розташованого на спірній земельній ділянці. Враховуючи те, що вимога про скасування державної реєстрації права власності є похідною від вимоги про визнання недійсним державного акта на землю, тому її також слід задовольнити. Оскільки ОСОБА_3 не був учасником підписання акта узгодження меж земельної ділянки, наданої відповідачу ОСОБА_1 у власність, дізнався про наявність у неї державного акта на землю лише у 2015 році, коли ОСОБА_1 почала забороняти ОСОБА_3 вільно користуватися землею біля будинку, а також про наявність відповідного рішення сільської ради про передачу спірної земельної ділянки у її власність та цей факт підтверджено відповідачем - Ланнівською сільською радою, тому строк звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено.
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про перегляд рішення апеляційного суду Полтавської області від 11 жовтня 2016 року у зв`язку з нововиявленими обставинами. В обґрунтування вимог заяви вказувала на те, що після ухвалення рішення апеляційного суду Полтавської області від 11 жовтня 2016 їй стало відомо, що вона є лише власником однієї квартири із квартир у будинку по АДРЕСА_2, а не набувала власність на сам будинок та не є його співвласником відповідно до запиту ПП "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор". Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що будинок по АДРЕСА_2 станом на 25 вересня 2008 року був багатоквартирним житловим будинком. Оскільки при розгляді справи апеляційним судом застосовано законодавство щодо багатоквартирних житлових будинків, просила скасувати рішення апеляційного суду Полтавської області і ухвалити нове про відмову у позові.
Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду Полтавської області від 11 жовтня 2016 року у зв`язку з нововиявленими обставинами залишено без задоволення.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що зазначені ОСОБА_1 обставини стосуються подання до суду нових доказів на підтвердження своїх позовних вимог та не є нововиявленими обставинами у розумінні статті 361 ЦПК України. Представник відповідача звернувся з запитами, що підтверджують нововиявлені обставини, до відповідних органів під час слухання справи в апеляційній інстанції. Разом з тим, заявником не вказано об`єктивних обставин, які перешкоджали їй отримати дані докази раніше та подати їх під час розгляду справи судом першої інстанції. Крім того, із справи вбачається та не заперечувалось сторонами, що вони є власниками квартир одноповерхового багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 . Всього у вказаному будинку налічується 4 квартири. Таким чином, жодна з вказаних заявником обставин не є нововиявленою обставиною та не дає підстав для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1)Доводи особи, яка подала касаційні скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повторного розгляду, закривши провадження щодо вимоги про скасування рішення Ланнівської сільської ради від 25 вересня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що спір в частині оспорення рішення Ланнівської сільської ради від 25 вересня 2008 року підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. У позовній заяві не вказано населеного пункту та району, де розташована спірна земельна ділянка, проте суд вказані дані зазначає, що свідчить про порушення принципу диспозитивності цивільного процесу. Крім того, суди дійшли безпідставного висновку про те, що будинок є багатоквартирним, такі висновки доказами не підтверджуються. Стаття 42 ЗК України у такому випадку застосуванню не підлягає, оскільки будинок до багатоквартирних не належить. Оскаржуваним судовим рішенням порушено її право на мирне володіння своїм майном.
У касаційній скарзі на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2017 року ОСОБА_1 просить вказану ухвалу та задовольнити її заяву про перегляд рішення апеляційного суду Полтавської області від 11 жовтня 2016 року у зв`язку з нововиявленими обставинами.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що після ухвалення рішення апеляційного суду Полтавської області від 11 жовтня 2016 їй стало відомо, що вона є лише власником однієї квартири із квартир у будинку по АДРЕСА_2, а не набувала власність на сам будинок та не є його співвласником відповідно до запиту ПП "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор". Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що будинок по АДРЕСА_2 станом на 25 вересня 2008 року був багатоквартирним житловим будинком. Апеляційний суд не вказав, з яких підстав наведені обставини не є нововиявленими.
(2) Позиція ОСОБА_3 .
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що документи про право власності на квартиру ОСОБА_1 надавала у суді, а тому безпідставними є її посилання на те, що про обставини належності їй квартири вона дізналася після рішення апеляційного суду у цій справі. Спірний житловий будинок складається із чотирьох квартир, а тому є багатоквартирним і на земельну ділянку навколо нього поширюється режим, визначений статтею 42 ЗК України. Наведені ОСОБА_1 обставини не є нововиявленими.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної
Інстанцій
Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.
Щодо посилань у касаційній скарзі на порушення судами правил предметної юрисдикції
За змістом частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.