ПОСТАНОВА
Іменем України
28 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 1540/4966/18
адміністративне провадження № К/9901/17866/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 1540/4966/18
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду (суддя Самойлюк Г. П.) від 24 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Димерлій О. О., Єщенко О. В., Кравченко К. В.) від 07 травня 2019 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 24 жовтня 2018 року, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 179 від 19 вересня 2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує захисту,
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що у вересні 2018 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про звернення за захистом в Україні, однак 21 вересня 2018 року отримав повідомлення № 5/1-697 від 19 вересня 2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу № 179 від 19 вересня 2018 року, у відповідності з яким на підставі п. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При зверненні до органів міграційної служби позивач наголосив, що побоюється повернення до країни походження внаслідок своєї діяльності та погроз з боку невідомих осіб. Позивач вважає рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області необґрунтованим та незаконним, таким, що прийнято без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи.
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 24 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
5. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року визнано поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження та поновлено такий строку; відкрито касаційне провадження у цій справі; установлено строк для подачі відзиву.
6. 22 листопада 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
7. Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження: Камерун, провінція Літторал, район Мунго, с. Бомоно Ба Мбенгу ; здобув середню освіту; за віросповіданням християнин-протестант; за національністю камерунець, етнічна приналежність бабака; рідна мова бакуері; володіє французькою вільно, англійською на середньому рівні; неодружений. Позивач вибув з країни громадянської належності 30 січня 2013 авіарейсом Дуала (Камерун) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна). Перетнув кордон України легально.
9. 03 вересня 2018 позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.
10. В анкеті доданої до заяви ОСОБА_1 зазначив, що виїхав за межі Камеруну на навчання до України. Зважаючи на хворобу (епілепсія), і висміювання батько наполягав на його виїзді за кордон на навчання. Також зазначив про небажання повертатись до країни громадянської належності, оскільки на півночі Камеруну виник збройний конфлікт, внаслідок якого зруйновано будинок позивача, а на території регіону, в якому мешкав позивач відбуваються мітинги проти держави. При зверненні до органів міграційної служби позивач наголосив, що побоюється повернення до країни походження внаслідок своєї діяльності та погроз з боку невідомих осіб.
11. 19 вересня 2018 року на підставі проведених інтерв`ю та анкетування із ОСОБА_1 з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За наслідками аналізу матеріалів особової справи заявника підтверджено відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті визнання заявника особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п. 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі заявника в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. За час перебування шукача притулку на території України подій або нових обставин для обґрунтованого побоювання не виявлено.
12. 19 вересня 2018 року відповідачем видано наказ № 179 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Камеруну ОСОБА_1, особова справа № 2018OD0136.
13. 21 вересня 2018 року позивач отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 5/1-697 від 19 вересня 2018 року.
14. Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.
16. Суди попередніх інстанцій, серед іншого, дійшли висновку, що позивач як шукач захисту не надав як до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, так і до суду документів, які можуть бути доказом того, що йому загрожує небезпека у разі повернення до країни громадянської належності, а також не навів жодних фактів на обґрунтування побоювань у разі повернення до Камеруну, які б ґрунтувались на подіях, прикладах або інших доказах, що можуть вказувати на наявність ймовірних побоювань. Твердження позивача стосовно можливого переслідування є суперечливими та неправдоподібними. Так, позивач прибув в Україну в 2013 році, а за наданням міжнародного захисту звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області у 2018 році. Як вбачається зі змісту копії перекладу паспортного документа позивача, місцем мешкання останнього зазначене м. Еболова (Камерун). Вищезазначені регіони не охоплені військовим протистоянням між органами державної влади та сепаратистськими формуваннями, мають необхідні для належного проживання комунікації, що також підтверджено позивачем під час співбесіди.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
18. Зокрема, скаржник зазначив, що позивач не належить до жодного визначення, яке зазначено у п. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту", оскільки йому не було відмовлено у визнанні біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, а також він не видавав себе за іншу особу при звернення, відтак заява ОСОБА_1 не носить характеру зловживання у розумінні п. 6 ст. 8 Закону.
19. Обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров`я стали причиною виїзду з Камеруну, оскільки позивач хворіє на епілепсію, то він належить до вразливої соціальної групи хворих на епілепсію, яка знаходиться під постійним ризиком дискримінації у Камеруні.
20. Також, скаржник зазначив, що "йому може загрожувати смерть або тортури та жорстоке або нелюдське поводження через те, що він походить з регіону, який вважається сепаратиським, де йдуть бойові дії, що селище, де він проживав з родиною, знищено внаслідок бойових дій, а молодих чоловіків з його регіону вважають бійцями антиурядових сил, затримують та піддають жорстокому поводженню, тортурам та позасудовим стратам".
21. Суди попередніх інстанцій, під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували інформацію по країні походженні, яка підтверджує наявність у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, передбачених п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту".
22. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, посилається на інформацію міжнародних джерел щодо країни походження позивача, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про відмову у задоволенні позовних вимог.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з такого.
24. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року (надалі - Закон № 3671-VI).
26. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
27. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.