ПОСТАНОВА
Іменем України
27 листопада 2019 року
Київ
справа №805/2496/17-а
адміністративне провадження №К/9901/23999/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.09.2017 (колегія суддів у складі: Голошивця І.О., Давиденко Т.В., Кониченка О.М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 (колегія суддів у складі: Василенко Л.А., Гайдара А.В., Ханової Р.Ф.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Донецької області, Державної судової адміністрації України про зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Донецької області, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), в якому просила зобов`язати ДСА України перерахувати на рахунок Апеляційного суду Донецької області недораховану заробітну плату в сумі 133 911,72 гривень та зобов`язати Апеляційний суд Донецької області виплатити недораховану заробітну плату в сумі 133 911,72 гривень.
Позовні вимоги мотивовано тим, що вона працює суддею Апеляційного суду Донецької області з 2011 року. 29.05.2016 позивачка їхала з м. Новоазовська, де навідувала свою мати, до м. Маріуполя. На блок-посту с. Октябрь вона була затримана представниками неконтрольованої українською владою території та з 29.05.2016 по 27.12.2016 незаконно утримувалася у м. Донецьку, у зв`язку з чим у зазначений період була відсутня на робочому місці. Після звільнення та прибуття до м. Маріуполя продовжила працювати на займаній посаді. Час відсутності на роботі, а саме з 30.05.2016 по 27.12.2016 позивачу не оплачений. Також, позивач зазначає, що з питанням щодо виплати коштів вона звернулась до адміністрації апеляційного суду, на що отримала відповідь голови апеляційного суду, що підстав для здійснення виплат немає, у зв`язку з відсутністю позивача на робочому місці з нез`ясованих причин. Проте позивач вважає таку відмову незаконною з огляду на те, що вимушений невихід на роботу та тримання під вартою здійснювалось всупереч волі позивача, законам України і внаслідок його професійної діяльності.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 04.09.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовив у повному обсязі.
Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24.10.2017 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач був відсутній на робочому місці з об`єктивних причин, проте виплата суддівської винагороди суддям здійснюється за фактично відпрацьований час, тоді як згідно табелів обліку робочого часу за вказаний період ОСОБА_1 на робочому місці була відсутня. Крім того, відсутність позивача на роботі відбулась не з вини роботодавця - Апеляційного суду Донецької області.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неврегульованість спірних відносин діючим законодавством України та необхідність застосування до спірних відносин аналогії закону, а саме Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Конституції України та рішень Конституційного Суду України, стосовно гарантії незалежності суддів, якими є, у тому числі, надання за рахунок держави матеріального забезпечення.
Наголошує на тому, що порушення статусу судді та невиплата суддівської винагороди становить триваюче й грубе порушення принципу верховенства права. Обмеження її прав як судді, що не здійснювала правосуддя у зв`язку з обставинами, що не залежать від неї, порушує гарантії незалежності судді, передбачені як Конституцією України, так і низкою міжнародно-правових актів.
Позиція інших учасників справи
Відповідачі відзиву на касаційну скаргу не надали.
Рух касаційної скарги
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.11.2017 відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.09.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017.
16.02.2018 вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.
Ухвалою Верховного Суду від 26.11.2019 справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у попередньому судовому засіданні.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивачка з 2011 року працює суддею Апеляційного суду Донецької області.
Як вказує ОСОБА_1, 29.05.2016 під час поїздки з м. Новоазовська, де проживає її мати, до м. Маріуполя. На блок-посту с. Октябрь вона була затримана представниками неконтрольованої українською владою території і в період з 29.05.2016 по 27.12.2016 незаконно утримували у м. Донецьку.
За вказаними обставинами порушено кримінальне провадження за частиною другою статті 146 Кримінального кодексу України та внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050000000502 від 18.06.2016.
Листом від 11.05.2017 за № 36-10/13/17 Апеляційний суд Донецької області на лист позивача щодо невиплати заробітної плати за період вимушеної відсутності на роботі з 30.05.2016 до 27.12.2016 повідомив, що виплата суддівської винагороди суддям здійснюється за фактично відпрацьований час, проте у вказаний період ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, і відповідно у табелі обліку використання робочого часу Апеляційного суду Донецької області за період з 30.05.2016 до 27.12.2016 року поставлена позначка н/з (неявка з нез`ясованих причин); у зв`язку з чим суддівська винагорода не виплачувалась.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у чинній редакції) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз`яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України (у чинній редакції) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Правовідносини, що склалися між сторонами, врегульовано нормами Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI), Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон № 108/95-ВР), Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
За приписами статті 49 Закону № 2453-VI суддя є недоторканним. Затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з`ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду. Судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором України або його заступником.
Відповідно до частин першої та другої статті 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною десятою статті 133 Закону № 2453-VI передбачено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Згідно з частинами першою та другою статті 145 Закону № 2453-VІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.