ПОСТАНОВА
Іменем України
28 листопада 2019 року
м. Київ
справа №818/157/18
адміністративне провадження №К/9901/58811/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Кравчука В. М., Чиркіна С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду (суддя Шаповал М. М.) від 13 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Русанова В. Б., судді: Присяжнюк О. В., Курило Л. В.) від 12 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Перекопівської сільської ради Роменського району Сумської області про зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У січні 20118 року ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Перекопівської сільської ради Роменського району Сумської області (далі - Перекопівська сільрада), у якому просила зобов`язати відповідача надати згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Перекопівської сільради.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, у задоволені позову відмовлено.
Приймаючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам. У даному випадку таким органом є Головне управління Держгеокадастру у Сумській області. Перекопівська сільрада не наділена повноваженнями щодо передачі у власність громадян земельних ділянок державної власності. При цьому, суди зазначили, що ненадання відповідачем відповіді чи висловлення своєї незгоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Перекопівської сільради, не може бути підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні її клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а тому дії відповідача жодним чином не порушують її прав та законні інтереси у виниклих правовідносинах.
Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року і прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
У касаційній скарзі позивачка зазначає, що при неодноразовому зверненні до Перекопівської сільради до теперішнього часу вона не отримала земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.
21 серпня 2018 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження у цій справі.
13 листопада 2019 року від ОСОБА_1 надійшла заява про прискорення розгляду цієї справи.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 листопада 2019 року призначив дану справу до розгляду.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів установила таке.
Як убачається з матеріалів справи, у 2012 році ОСОБА_1 звернулася до Перекопівської сільради із заявою про виділ їй земельної ділянки, як працівнику соціальної сфери.
Листом від 28 травня 2012 року № 02-16/88 відповідач повідомив, що така заява не може бути задоволена, оскільки земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства розташовані за межами населеного пункту та знаходяться в розпорядженні Роменської районної державної адміністрації.
У подальшому, в січні 2017 року позивачка звернулася до Роменської районної державної адміністрації, Національного антикорупційного бюро України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з аналогічними заявами, на які надавалися відповіді та було роз`яснено, що для отримання земельної ділянки їй необхідно звернутися до Головного управління Дерджгеокадастру у Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Сумській області).
У березні 2017 року позивачка звернулася до ГУ Держгеокадастру у Сумській області щодо виділення земельної ділянки.
Листом від 11 жовтня 2017 року № В-12324-5347/6-17 ГУ Держгеокадастру у Сумській області Волошиній А. С. відмовлено в задоволенні її заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, мотивуючи тим, що під час прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок ГУ Держгеокадастру у Сумській області повинно приймати до уваги позицію органів місцевого самоврядування, однак на запит ГУ Держгеокадастру у Сумській області колегіальної, обґрунтованої та мотивованої відповіді щодо погодження або непогодження зазначеного землевідведення Перекопівська сільрада не висловила.
01 грудня 2017 року позивачка звернулася до Перекопівської сільради із заявою надати відповідь, зокрема, чому на запит ГУ Держгеокадастру у Сумській області відповідачем не було висловлено колегіальної, обґрунтованої та мотивованої відповіді щодо погодження або непогодження зазначеного землевідведення.
11 грудня 2017 року листом № 02-16/513 Перекопівська сільрада повідомила ОСОБА_1, що її включено до списку працівників і пенсіонерів, бажаючих отримати земельні ділянки згідно з поданими заявами. Також зазначила, що запит від ГУ Держгеокадастру у Сумській області щодо погодження надання ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в жовтні 2017 року до сільради не надходив.
Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.