Постанова
Іменем України
21 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 640/1917/17
провадження № 51-6113 км 18
Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на вирок Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 13 червня 2018 року та вирок Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220490007474 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який народився та зареєстрований у АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця смт Козача Лопань Дергачівського району Харківської області, зареєстрованого у АДРЕСА_2,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 13 червня 2018 року засуджено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців кожного.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у строк покарання строк перебування їх під вартою з 17 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Відповідно до вироку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що вони 16 грудня 2016 року близько 23:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись біля будинку № 54 на вул . Сердюка у м. Харкові, за попередньою змовою групою осіб, діючи умисно, повторно, відкрито викрали майно ОСОБА_3 із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, чим завдали їй майнову шкоду на загальну суму 8 519,65 грн, після чого з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Вироком Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано.
Ухвалено свій вирок, яким призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 10 січня 2017 року у виді 1 року позбавлення волі, більш суворим за даними вироком, визначено остаточне покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Призначено ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у строк покарання строк перебування їх під вартою з 17 грудня 2016 року по 20 листопада 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд допустив невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість. При цьому посилається на те, що суд належним чином не врахував його особу, обставини, що пом`якшують йому покарання, а саме: щире каяття, добровільне часткове відшкодування шкоди. Вказує, що судом не взято до уваги, що він зростав у неповноцінній та неповній сім`ї, виховувався в школі-інтернаті, та у зв`язку з втратою паспорту не мав змоги одружитися та офіційно працевлаштуватися. На переконання ОСОБА_1, під час постановлення вироку апеляційним судом безпідставно застосовано положення статей 415-416 КПК України.
Крім того, у доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції позбавив його можливості в повному обсязі ознайомитись із матеріалами кримінального провадження та аудіозаписом судового засідання, чим порушив його право на захист.
Також засуджений ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про застосування до нього положень ч. 5 ст. 72 КК України та зарахування йому у строк покарання строк перебування під вартою з 17 грудня 2016 року по день винесення рішення судом касаційної інстанції з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить змінити судові рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, при цьому просить пом`якшити призначене йому покарання. Зазначає, що судом під час призначення покарання не враховано його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, визнання вини та відшкодування завданих збитків. Вважає, що місцевий суд, розглядаючи кримінальне провадження, безпідставно застосував положення ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи, що потерпіла постійно змінювала свої показання в суді. Крім того, вказує про неправильне застосування судами положень ч. 5 ст. 72 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги засуджених не надходило.
У судовому засіданні засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали подані касаційні скарги, просили їх задовольнити. Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційних скарг засуджених, просила судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засуджених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону і в їх сукупності та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Такий висновок суд зробив на підставі сукупності доказів, зібраних та перевірених у судовому засіданні відповідно до вимог процесуального законодавства.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК України, а саме відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої, вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб, є правильною та у касаційних скаргах засудженими не оспорюється.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 вказує, що судом безпідставно застосовано положення ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки потерпіла протягом судового розгляду неодноразово змінювала свої показання.
В ході дослідження матеріалів кримінального провадження та дослідження звукозаписів судових засідань, що містяться на носіях інформації, долучених до справи, колегією суддів не встановлено будь-яких порушень процесуального закону під час встановлення обсягу доказів, які будуть досліджуватися. При цьому, учасникам судового провадження судом роз`яснено положення ч. 3 ст. 349 КПК України, з`ясовано, чи правильно вони розуміють їх зміст, а також роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити такі обставини (які ніким не оспорюються) в апеляційному порядку. Крім того, судом належним чином перевірено добровільність такої позиції учасників судового розгляду, у тому числі і засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
За таких обставин, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 в цій частині є такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.