Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 442/1234/16
провадження № 61-41446св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Чагарі",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Тепла Мар`яна Юріївна,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чагарі" на постанову Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Чагарі"
(далі - ТОВ "Чагарі") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Теплої М. Ю. (далі - приватний нотаріус Дрогобицького РНО Львівської області) про визнання договору купівлі-продажу та договору іпотеки недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2013 року, яке скасовано рішенням Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2014 року, у справі № 442/2221/13 визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно побудоване нежитлове приміщення загальною площею
8,5 кв. м, позначену на плані літ. "Л-1" АДРЕСА_2 .
За ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності
(розмір частки по Ѕ) зареєстроване нежитлове приміщення літ. "Л-1" (ряд 2, місце 31), загальною площею 8,5 кв. м, на АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу
від 05 липня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 (продавець)
та ОСОБА_3 й ОСОБА_2 (покупці), посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького РНО Львівської області Теплою М. Ю.
04 червня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 укладений договір іпотеки нежитлового приміщення літ. "Л-1" АДРЕСА_2, площею 8,5 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького РНО Львівської області Теплою М. Ю.
Позивач вказував, що судове рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухомість було скасоване, відтак воно не може породжувати жодних правових наслідків.
Посилаючись на те, що оспорюваними договорами порушені права позивача, оскільки торгові приміщення на АДРЕСА_2, площею 8,5 кв. м, споруджувались
на земельній ділянці, яка знаходиться в оренді ТОВ "Чагарі", яке
і здійснювало будівництво ринку за вказаною адресою, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. "Л-1" АДРЕСА_2, площею 8,5 кв. м, укладений 05 липня
2013 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 (покупці), посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького РНО Львівської області Теплою М. Ю.; визнати недійсним договір іпотеки вказаного нежитлового приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 22 травня 2017 року (у складі судді Хомика А. П.) позов ТОВ "Чагарі" задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення
літ. "Л-1" АДРЕСА_2, загальною площею 8,5 кв. м, укладений між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3, ОСОБА_2 (покупці) від 05 липня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького РНО Львівської області Теплою М. Ю.
Визнано недійсним договір іпотеки нежитлового приміщення літ. "Л-1"
АДРЕСА_2 , загальною площею 8,5 кв. м, укладений між ОСОБА_3,
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 04 червня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького РНО Львівської області Теплою М. Ю.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюваними договорами порушені права ТОВ "Чагарі", а тому останній, хоч і не був стороною оспорюваних договорів, та враховуючи обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2014 року, яке є преюдиційним, має право звернутись до суду з позовом про визнання цих договорів недійсними на підставі статей 215, 216 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2018 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
від 22 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Чагарі" відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять даних про те, що позивач був власником спірного нерухомого майна, що відчужене за оспорюваними договорами, оскільки вказане нерухоме майно є самочинним будівництвом. При цьому позивач не є ні власником, ні користувачем земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт, оскільки земельна ділянка перебуває у комунальній власності та за договором оренди землі передана в оренду Обслуговуючому кооперативу "Єдність разом" (далі - ОК "Єдність разом").
Крім того, позивач обрав неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки, позивач не був стороною оспорюваного договору, а тому належним способом захисту порушеного права є витребування спірного майна від добросовісного набувача у порядку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України, а не визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ "Чагарі" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 387, 388 ЦК України, та дійшов помилкового висновку про те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту порушеного права. Крім того, оспорюваними договорами порушені права та інтереси ТОВ "Чагарі", і хоча позивач не був стороною договору, має право пред`являти вимоги про визнання таких договорів недійсними.
Разом з тим, апеляційним судом не враховано, що питання землекористування земельною ділянкою було вирішено на час здійснення самовільного будівництва як оскаржуваних приміщень, так і комплексу ринку в цілому, оскільки між ТОВ "Чагарі" та Дрогобицькою міською радою Львівської області укладався відповідний договір оренди, який неодноразово продовжувався.
Доводи інших учасників справи
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, яким чином договір купівлі-продажу нежитлового приміщення порушує майнові права та/або законні інтереси ТОВ "Чагарі", оскільки товариство не є власником (законним володільцем) нерухомого майна, що є предметом договору купівлі-продажу, та ТОВ "Чагарі" не має у законному користуванні земельної ділянки під зазначеним нерухомим майном, що вказує про відсутність порушення його прав.
Крім того, аналогічний спір (визнання договору купівлі-продажу недійсним) був предметом розгляду у Верховному Суді (справа № 442/1252/16-ц),
де ТОВ "Чагарі" в касаційному порядку оскаржило рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року. У вказаній справі Верховний Суд у постанові від 11 липня 2018 року касаційну скаргу ТОВ "Чагарі" задовольнив частково та зазначив, що вказаним оспорюваним правочином права товариства не порушені.
Також ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 листопада 2016 року у справі № 442/1245/16 з аналогічним предметом спору касаційну скаргу ТОВ "Чагарі" відхилено, а рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 травня 2016 року залишено без змін з тих же самих підстав.
Тому постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили що 05 липня 2013 року між ОСОБА_1, з одного боку,
як продавцем, та ОСОБА_2 й ОСОБА_3, з іншого боку, як покупцями, укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала у власність покупцям (кожному у рівній частці по Ѕ частині ) спірне нежитлове приміщення площею 8,5 кв. м,
на плані літ. "Л-1" АДРЕСА_2 за 19 200 грн.
На момент укладення договору спірне нежитлове приміщення належало ОСОБА_1 на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі № 442/2221/13-ц від 01 квітня 2013 року за позовом фізичних осіб, у тому числі й ОСОБА_1, до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання права власності на самочинне будівництво. Вказаним рішенням суду першої інстанції визнано за
ОСОБА_1 право власності на самочинно побудоване нежитлове приміщення загальною площею 8,5 кв. м, позначену на плані літ. "Л-1"
АДРЕСА_2 .
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2014 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
04 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як іпотекодавцями та ОСОБА_4 як іпотекодержателем укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого нежитлове приміщення загальною площею 8,5 кв. м, позначене на плані літ. "Л-1" (ряд 2, місце 31), що розташоване на АДРЕСА_2, передане в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договором позики, укладеного між останніми та ОСОБА_4 на суму 30 000 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ "Чагарі" як на підставу своїх позовних вимог вказувало, що товариство самостійно будувало на орендованій ним земельній ділянці будівлі ринку, зокрема, і спірне приміщення, тому воно належить товариству, а оспорюваний договір, за яким покупці набули об`єкт у власність, порушує його права.
Отже, ТОВ "Чагарі", посилаючись на статті 215, 216 ЦК України, просило суд визнати недійсними договори купівлі-продажу та іпотеки, укладені між відповідачами, посилаючись на те, що саме йому належить право на спірне нежитлове приміщення.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.