ПОСТАНОВА
Іменем України
27 листопада 2019 року
Київ
справа №1540/4836/18
адміністративне провадження №К/9901/30255/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу №1540/4836/19
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року (прийняте у складі головуючого судді- Балан Я.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Семенюк Г.В., суддів: Федусик А.Г., Шляхтицький О.І.),
у с т а н о в и в :
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ( далі - відповідач) в якому просив:
1.1. - визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №81 від 27.04.2018 року, про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
1.2. - зобов`язати ГУ ДМС України в Одеській області, у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту" прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1 .
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняте на підставі Наказу №81 від 27.04.2018 року, у відповідності з яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Причиною відмови Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області зазначає очевидну необґрунтованість заяви позивача через викладення неправдивої інформації, щодо історії його переслідування. На думку позивача, оскаржуване рішення є необґрунтованим, протиправним, прийнятим без урахування та без дослідження усіх обставин, які мають значення і стосуються справи.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у задоволені позовних вимог було відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Позивачем не було надано жодних доказів, що свідчили б про його переслідування на батьківщині саме з мотивів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції було винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, просив скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
6. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Так, судами не було досліджено докази, а саме посилання на інтернет сторінки, які можуть підтвердити ризики переслідувань за ознаками віросповідання, оскільки він є мусульманином-сунітом та належить до релігійних меншин, а також з мотивів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
7. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Республіки Ірак, народився у місті Мосул. За національністю араб, за віросповіданням мусульманин-суніт. Рідна мова арабська, також володіє російською, англійською мовами на рівні спілкування. За сімейним станом неодружений, дітей не має. Має повну вищу освіту, яку здобув у період 2010 - 2016 років в Одеському національному медичному університеті за спеціальністю "лікувальна справа", отримав диплом спеціаліста серії НОМЕР_2 (т.ІІІ, а.с.86). Невійськовозобов`язаний, строкову службу не проходив.
8. У країні громадянської належності не працював, в Україні займається тимчасовими заробітками, працює помічником повара у кафе "Містер-Шаурма" (м.Миколаїв). Позивач не є членом жодної політичної, громадської чи іншої організації у країні громадянської належності. Місце постійного проживання в
АДРЕСА_1 . Згідно особової справи позивача, з країни громадянської належності, ОСОБА_1 виїхав легально 24.10.2010 року, на підставі паспортного документа серії НОМЕР_1, та оформленої української візи типу "О", авіарейсом з м. Мосул (Ірак) до м. Алеппо (САР) та до м. Одеса (Україна ) .
10. 19.04.2018 року, ОСОБА_1, звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.ІІІ, а.с. 65-67). Щодо причин виїзду з країни громадянської належності, у заяві про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, позивач зазначив, що приїхав до України з метою навчання у вищому навчальному закладі. Причиною неможливості повернення до Іраку зазначив проведення бойових дій у рідному для нього місті Мосул (Ірак), повідомивши, що місто було захоплене терористами, а сімейний будинок зруйновано внаслідок бойових дій.
11. Згідно з матеріалів особової справи ОСОБА_1, у період з моменту першого приїзду до України у 2010 році, позивач чотири рази безперешкодно здійснював виїзди до Іраку, а саме: у 2011, 2012, 2013, 2014 роках, з метою відвідування батьків під час літніх канікул, не зазнаючи при цьому будь-яких погроз чи переслідувань.
12. У 2014 році, на момент перебування ОСОБА_1 у м.Мосул, місто було захоплене та підконтрольне терористичному угрупуванню " ІД ", у той же час, зі слів позивача, він не зазнавав будь-яких погроз чи переслідувань, натомість проходив практику у медичному закладі, після чого безперешкодно виїхав з міста Мосул та вирушив до України з метою продовження навчання у вищому навчальному закладі.
13. З 25.07.2016 року, ОСОБА_1 більше року проживав в Україні у категорії нелегального мігранта, через що, на нього було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 203 КУпАП (т.ІІ, а.с.42-43).
14. 11.05.2017 року, ОСОБА_1 вперше звернувся до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.ІІ, а.с.47-50).
15. 18.05.2017 року, Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області, наказом №92 - відмовило позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.ІІ, а.с.102).
16. ОСОБА_1 оскаржив вищевказану відмову у судовому порядку, проте, 06.10.2017 року, Вищий адміністративний суд України відмовив позивачу у відкритті провадження за касаційною скаргою на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУДМС в Одеській області, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії (т.ІІ, а.с.3-4,9-10,15-19).
17. 14.02.2018 року, у ході проведення заходів з протидії нелегальній міграції, під час операції "Мігрант" на території м. Миколаєва, ОСОБА_1 був виявлений в якості нелегального мігранта та притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП (протокол серії ММК № 044299), за ухилення від виїзду з України (т.ІІІ, а.с.88-89).
18. 11.04.2018 року Заводським РВ УДМС у Миколаївській області, прийнято рішення №7 від 11.04.2018, про примусове повернення ОСОБА_1 та заборону в`їзд в Україну строком на 3 роки (до 11.04.2021 року) .
19. 19.04.2018 року, шукач захисту повторно звернувся до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.ІІІ, а.с.65-67). Щодо причини неможливості повернення до країни громадянської належності, позивач повідомив про небажання повертатись до Іраку через те, що на його думку, він може зазнати переслідувань з боку представників мусульман-шиїтів та бути вбитим лише через факт власної належності до мусульман-сунітів. Крім того, позивачем зазначалося про неможливість працевлаштування в Іраці та бажання легалізувати власне перебування на території України.
20. За результатами розгляду звернення ОСОБА_1, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області встановлено, що виїзд позивача з Іраку не був пов`язаний з обґрунтованим побоюваннями зазнати переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або ж побоюваннями зазнати серйозної шкоди.
21. За матеріалами розгляду особової справи встановлено, що ані шукач захисту, ані його родичі, які залишились жити в Іраку, не зазнавали та не зазнають переслідування за ознаками громадянства, національності, етнічної належності або віросповідання.
22. Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області встановлено неправдивість тверджень позивача стосовно можливої небезпеки яка очікує позивача у місті Мосул, оскільки батьки ОСОБА_1 наразі проживають на території Іраку в селищі Альбеджуарі, а не у місті Мосул, на дачній ділянці, де збудували для себе приватний будинок та займаються сільським господарством (виготовленням та реалізацією молочної продукції), особисто не зазнаючи при цьому жодних погроз чи переслідувань.
23. Під час проведення інтерв`ю ОСОБА_1 висловив наступні побоювання, які на його думку унеможливлюють повернення до Іраку:
- кровна племінна помста з боку інших племен, які проживають у м. Мосул. Даний елемент побоювання відповідачем не вважається належним, оскільки ґрунтується на власних переконаннях позивача та немає жодних вагомих підстав з огляду на те, що ОСОБА_1 перебував в Україні під час початку діяльності військових угрупувань та не мав можливості безпосередньо приймати в них участь.
- не бажання матеріального обтяження власних батьків. На думку позивача, він не зможе працевлаштуватись на території Іраку, з причини походження з м. Мосул.
- зі слів ОСОБА_1, будинок його сім`ї було зруйновано у червні 2017 року та у результаті вибуху під завалами будинку загинули рідні брати та сестра. Для підтвердження даного факту, позивачем було надано фото із зображенням частково зруйнованого будинку, проте жодних доказів, які б підтверджували загибель внаслідок бойових дій близьких рідних позивача та підтвердження ідентифікації зображеної на фото частково зруйнованої будівлі, як будинку його родини - не надав.
24. Наказом №81 від 27.04.2018 року Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області відмовило позивачеві в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.ІІІ, а.с. 140).
25. Не погоджуючись із наказом, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.