Постанова
Іменем України
21 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 307/339/16-к
провадження № 51-2372 км 18
Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Марчук Н.О., Шевченко Т.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Шкорки І.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2017 року у кримінальному провадженні № 12015070160001390 від 15 серпня 2016 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Широкий Луг Тячівського району Закарпатської області та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 червня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді "150 громадських годин".
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 12 серпня 2015 року приблизно о 17:30, перебуваючи за адресою АДРЕСА_1, в ході конфлікту, на ґрунті неприязних відносин, діючи умисно, наніс потерпілій ОСОБА_2 декілька ударів руками та ногами по голові та тулубу, чим заподіяв останній легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2017 року апеляційну скаргу захисника Шкорки І.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 задоволено частково. Вирок місцевого суду змінено. З мотивувальної частини зазначеного вироку виключено посилання на показання потерпілої ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_1 на дату події, а саме на 12 травня 2015 року.
В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. При цьому вказує, що рішення судів обох інстанцій є незаконними внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти судового розгляду, оскільки судами безпідставно було враховано тільки показання потерпілої та свідка.
Крім того, захисник зазначає, що судами в основу своїх рішень було покладено протокол слідчого експерименту від 27 січня 2016 року, однак вказана слідча дія проведена без участі засудженого та свідка, що є недопустимим, а тому просить Верховний Суд повторно дослідити вказаний протокол та визнати його неналежним доказом.
Також захисник посилається на відсутність доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого останньому злочину.
Одночасно захисник вказує, що призначене вироком засудженому покарання у виді "150 громадських годин" не відповідає положенням кримінального закону.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення поданої касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України одними з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про невідповідність висновків судів, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, яка полягає у врахуванні судами обох інстанцій лише показань потерпілої та свідка, а також вимоги касаційної скарги засудженого про повторне дослідження судом касаційної інстанції протоколу слідчого експерименту від 27 січня 2016 року не можуть бути предметом касаційного розгляду з огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК України, а тому у касаційному порядку не перевіряються.
Крім того, у касаційній скарзізахисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлені з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.