Постанова
Іменем України
06 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 754/15880/16-ц
провадження № 61-12449св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач)
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Звольським Іваном Івановичем, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Позов обґрунтований тим, що з 14 листопада 2003 року до 22 грудня 2005 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2006 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів громадян, щомісячно і до її повноліття, починаючи з 12 січня 2006 року, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
13 серпня 2006 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції м. Києва (далі - ВДВС РУЮ Деснянського районного управління юстиції м. Києва) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 2-892/1-06 від 12 квітня 2006 року, а 10 червня 2016 року - постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Позивач вважала, що з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення сплати аліментів за період з 12 січня 2006 року до 18 липня 2016 року на підставі наданого державним виконавцем розрахунку заборгованості за аліментами.
Просила суд стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 12 січня 2006 року до 18 липня 2016 року у розмірі 1 622 599,46 грн, борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року в позові відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи в позові виходив із того, що у період з 19 січня 2005 року до 19 січня 2010 року та з 19 січня 2010 року до 17 липня 2015 року відповідач відбував покарання у виді позбавлення волі, а тому з об`єктивних причин не міг сплачувати аліменти, а після звільнення з місць позбавлення волі добровільно погасив заборгованість.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку за прострочення сплати аліментів у сумі 9 872,88 грн та повернуто судовий збір у сумі 551,20 грн, а всього 10 424,08 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 606,32 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що суд першої інстанції не обґрунтував відмову в позові в частині стягнення неустойки за вказаний період.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у період відбування покарання у місцях позбавлення волі відповідач аліменти не сплачував не з його вини, оскільки він був обмежений у можливості працювати, отримувати заробітну плату, і як наслідок сплачувати аліменти, тому підстави для стягнення з нього неустойки за період знаходження у Державній установі БВК №85 відсутні.
Суд апеляційної інстанції встановив, що 19 січня 2009 року відповідач звільнився з місць позбавлення волі, однак аліменти не сплачував до моменту повторного арешту, а також після повторного звільнення з місць позбавлення волі з 19 липня 2015 року до липня 2016 року, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за період з січня 2009 року до грудня 2009 року та з липня 2015 року до червня 2016 року є обгрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року, просила скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
12 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
16 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про зменшення розміру пені та прострочення сплати аліментів є безпідставним та не ґрунтується на вимогах закону, суд не встановив об`єктивну причину порушення відповідачем зобов`язання зі сплати аліментів.
Апеляційний суд порушив норми процесуального права, вказавши неправильний розмір судового збору, який підлягає поверненню позивачу, оскільки не взяв до уваги, що розмір сплаченого позивачем судового збору становив не 551,20 грн, як зазначено судом, а 6 890,00 грн відповідно до вимог ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року.
Позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, щосторони є батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2006 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів громадян, щомісячно і до її повноліття, починаючи з 12 січня 2006 року, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до довідки Бучанської виправної колонії №85 від 14 вересня 2017 року за № 119 ОСОБА_2 з 23 червня 2005 року відбував покарання в Бучанській виправній колонії № 85 Київської області за вироком, винесеним Деснянським районним судом м. Києва від 31 березня 2005 року за частиною другою статті 186 КК України до 4 років позбавлення волі. Початок строку покарання: 19 січня 2005 року. Кінець строку покарання: 19 січня 2009 року. Звільнився 19 січня 2009 року за відбуттям строку покарання. Вибув за адресою: АДРЕСА_1 .
З 23 травня 2010 року ОСОБА_2 відбував покарання в Бучанській виправній колонії № 85 Київської області за вироком, винесеним Деснянським районним судом м. Києва від 22 квітня 2010 року за частиною другою статті 185, частиною другою статті 186, статтею 395, статтею 70 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі. Початок строку покарання: 19 січня 2010 року. Кінець строку покарання: 19 липня 2015 року. Звільнився 17 липня 2015 року за відбуттям строку покарання. Вибув за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із довідкою Бучанської виправної колонії № 85 від 14 вересня 2017 року за вих. № 14/3267 ОСОБА_2 відбував покарання у Державній установі БВК №85 та був працевлаштований на основній формі. Заробітна плата ОСОБА_2 за період з 23 червня 2005 року до 19 січня 2009 року становила суму 2 941,14 грн. Оплачені аліменти становили 632,81 грн.
Із довідки Бучанської виправної колонії № 85 від 14 вересня 2017 року за вих. № 14/3267 встановлено, що ОСОБА_2 відбував покарання у Державній установі БВК №85 та був працевлаштований на основній формі. Заробітна плата ОСОБА_2 за період з 23 травня 2010 року до 17 липня 2015 року становила суму 1 097,45 грн. Оплачені аліменти становили 0грн.
Відповідно до довідки № 46 від 14 листопада 2016 року ОСОБА_2 з 19 липня 2016 року працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Солодкий замок" на посаді комірника. Щомісячна заробітна плата, згідно із штатним розкладом, складає 1 500,00 грн. Загальна сума доходу за період з 19 липня 2016 року до 30 листопада 2016 року за винятком аліментів становить 6 642,86 грн. Довідка видана для подання до ВДВС РУЮ Деснянського району м. Києва.
Згідно з розрахунком заборгованості за аліментами, складеного 15 грудня 2016 року державним виконавцем ВДВС РУЮ Деснянського району м. Києва, станом на 01 липня 2016 року відповідач має заборгованість за аліментами у сумі 114 195, 96 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 19 січня 2009 року відповідач звільнився з місць позбавлення волі, однак аліменти не сплачував до моменту повторного арешту. Також відповідач не сплачував аліменти і після повторного звільнення з місць позбавлення волі з 19 липня 2015 року до липня 2016 року, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за період з січня 2009 року до грудня 2009 року та з липня 2015 року до червня 2016 року є обгрунтованими.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Згідно із частиною четвертою статті 155 СУ України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України).
Згідно з частиною першою статті 196 СК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Отже, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин.