ПОСТАНОВА
Іменем України
26 листопада 2019 року
Київ
справа №817/123/14
адміністративне провадження №К/9901/2676/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року (Суддя: Кравчук Т.О.),
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року (Судді: Одемчук Є.В., Бучик А.Ю., Майор Г.І.),
у справі № 817/123/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С.П.А.С."
до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "С.П.А.С." (далі - ТОВ "С.П.А.С") звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - відповідач, ДПІ у Рівненському районі), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.01.2014 року №0001222251 за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 48 343,00 грн. та №0001232251 з податку на додану вартість в сумі 52 548 грн, з яких: 42 038,00 грн. - за основним платежем; 10 510,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року позов задоволено. Скасовані вищенаведені податкові повідомлення-рішення.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення і прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначив, що операції щодо отримання позивачем товару від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітіллар" не підтверджуються при врахуванні реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів у вказаного суб`єкта господарювання. Враховуючи вищевикладене, укладені угоди та господарські операції, що здійснювались протягом перевіряємого періоду ТОВ "С.П.А.С." з вказаним суб`єктом господарювання не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є безтоварними. В ході проведення перевірки позивача не надано документів, які б підтверджували рух товару від продавця (постачальника) до покупця, а також документів, що підтверджують оприбуткування та відвантаження товарів. Таким чином, перевіркою позивача встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, відтак позивачем відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаним підприємством-постачальником без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування, несплати податків. Так, внаслідок безтоварних операцій позивача із ТОВ "Кітіллар", ТОВ "С.П.А.С." завищено витрати за ІІ-ІІІ квартал 2011 року в сумі 210 188 грн., в результату чого занижено податок на прибуток на 48 343 грн., а також встановлено завищення задекларованої суми податкового кредиту на 42 038 грн., з яких 24 658 грн. - за серпень 2011 року та 17 380 грн. - за вересень 2011 року.
Крім цього відповідач зазначив, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06.02.2013 року по справі № 759/1625/13-к хоча і закрито кримінальне провадження відносно засновника ТОВ "Кітіллар" ОСОБА_1 у зв`язку з закінченням строків давності, та звільнено останнього від кримінальної відповідальності за ст. 28 ч. 2, ст.. 205 ч. 1 КК України, проте встановлено, що реєстрація ТОВ "Кітіллар" в органах державної влади, отримання необхідних реквізитів юридичної особи - назви, юридичної адреси, даних службової особи товариства та інших, надало можливість невстановленим особам під виглядом зовні законної діяльності, без відому засновника та директора вказаного фіктивного суб`єкта підприємницької діяльності, здійснювати незаконні фінансові операції, шляхом здійснення безтоварних господарських операцій.
До того ж відповідач посилався на висновки суду, викладені в постанові Верховного Суду України від 24.03.2009 року у справі № 21-1616во089, та від 08.09.2009 року (додаток до інформаційного листа ВАС України від 22.04.2010 року № 568/11/13-10), в яких Верховний Суд України конкретизував, що у відповідній категорії справ дослідженню підлягає реальність господарських операцій; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинення ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що в сукупності є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Позивач надіслав на адресу суду письмові заперечення проти доводів касаційної скарги, та вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм законодавства, у зв`язку з чим просив касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у грудні 2013 року на підставі направлення від 09.12.2013 року №111/22-138 та відповідно до наказу Державної податкової інспекції у Рівненському районі від 09.12.2013 року № 264 на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1, пункту 78.4 статті 78, абз. 1 пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "С.П.А.С" з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року по взаємовідносинах з ТОВ "Кітіллар" в серпні, вересні 2011 року.
За наслідками проведеної перевірки відповідачем складений акт перевірки від 23.12.2013 року №128/22-141/37154467 з висновками про порушення позивачем вимог:
-п.44.1 ст.44, п. 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, в результаті чого занижено податок на прибуток за III квартал 2011 року у сумі 48 343 грн.;
-п.198,1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 42 038 грн., в тому числі: за серпень 2011р. в сумі 24 658 грн., за вересень 2011р. в сумі 17 380 грн.
Висновки про безтоварність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Кітіллар" зроблено на тій підставі, що в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів від вказаного контрагента до позивача. В обґрунтування зазначеного висновку податковий орган посилається на акт від 07.08.2011 року №678/22-317/37268162 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітіллар" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року. Вказаним актом перевірки податковим органом встановлено відсутність об`єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року в розумінні пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України. Отже, діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітіллар" підпадає під ознаки фіктивної діяльності суб`єкта господарювання. Внаслідок чого податковий орган дійшов висновку, що сума податку на додану вартість 42038 грн. не підтверджена та виключена з податкових зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітіллар", а витрати позивача на придбання товару у вказаного контрагента у сумі 210188 грн. - не підтверджені належними первинними документами, а тому виключені з валових витрат позивача за ІІІ квартал 2011 року, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 48343 грн.
10 січня 2014 року за результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
- №0001222251, згідно з яким позивачу визначено до сплати податкове зобов`язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 48343,00 грн., з яких: 48343,00 грн. - за основним платежем; 0 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- №0001232251, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов`язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 52548,00 грн., з яких: 42038,00 грн. - за основним платежем; 10510,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вказані податкові повідомлення-рішення є предметом позову.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги виходили з наступних мотивів.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов`язкові реквізити.
Обов`язкові реквізити, які зазначаються в податкові накладній визначені пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
Згідно пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Отже, показники доходів та витрат безпосередньо впливають на об`єкт оподаткування.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.