ПОСТАНОВА
Іменем України
26 листопада 2019 року
Київ
справа №804/4318/14
адміністративне провадження №К/9901/9034/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 (Головуючий суддя Божко Л.А., судді: Лукманова О.М., Прокопчук Т.С.)
у справі № 804/4318/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЗІПАКТИВ"
до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМЗІПАКТИВ" (далі - позивач, ТОВ "ПРОМЗІПАКТИВ") звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Дніпродзержинська ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області), в якому просило суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000790220 від 18.09.2012, податкову вимогу № 382 від 04.10.2012 та зобов`язати Дніпродзержинську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області повернути позивачу сплачену до державного бюджету суму донарахованого податку на додану вартість у розмірі 270 341 грн, штрафних санкцій в сумі 39 473 грн, податкового боргу у розмірі 30 390, 36 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 та задоволено позовні вимоги.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 06.08.2012 по 12.09.2012, на підставі направлень від 05.08.2012 № 445, від 06.08.2012 № 444, від 28.08.2012 № 514, від 06.08.2012 № 462, від 06.08.2012 № 461, посадовими особами відповідача згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 77.1, 77.4 статті 77 Податкового кодексу України була проведена документальна планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт від 18.09.2012 № 3018/20/22-507/31523074 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 1.7 статті 1, пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.3 статті 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пунктів 44.1, 44.3, 44.5, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 270 341 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 18.09.2012 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000790220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 309 814 грн, в тому числі 270 341 грн - за основним платежем та 39 473 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
24.09.2012 ТОВ "ПРОМЗІПАКТИВ" здійснило оплату сум нарахованих відповідачем грошових зобов`язань.
Як вбачається з акту перевірки від 18.09.2012 № 3018/20/22-507/31523074 підставами для визначення позивачу зазначених сум грошових зобов`язань слугували висновки перевіряючого про безпідставність формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Дормашавто" на загальну суму 248 834 грн; ПП "Топаз-96" на загальну суму 21 507 грн, які, за твердженнями відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними.
Доводи касаційної скарги не містять обґрунтованих посилань на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та складається з копіювання мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з тих мотивів, що у контрагентів позивача відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов`язань за укладеними угодами та були відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов`язань, отже, і відсутній намір реального створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами. Крім того, суд посилався на кримінальне провадження, а саме на обставини, що викладені в постанові від 10.01.2012 про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), серед яких, ТОВ "Дормашавто". Судом встановлено, з посиланням на акт перевірки, що згідно матеріалів кримінальної справи опитаний 14.12.11 громадянин Російської Федерації ОСОБА_1, який згідно офіційної реєстраційної документації значиться керівником та головним бухгалтером ТОВ "Дормашавто" (код 36791493) пояснив, що засновником та директором цього підприємства він не являється, ким та коли здійснювалась реєстрація підприємства невідомо, документи, включаючи статутні, він не складав та не підписував, розрахункові рахунки підприємства в будь-яких банківських установах він не відкривав. ОСОБА_1 пояснив, що у листопаді 2009 року він погодився на прохання його знайомої ОСОБА_2, а також незнайомої людини на ім`я ОСОБА_3 за винагороду у розмірі 5000 рублів РФ перевезти конверт з документами у м. Київ, про те який зміст документів йому не відомо, та ніякої участі в реєстрації будь - яких підприємств, включаючи, ТОВ "Дормашатво" він не брав та ніяких документів не підписував. Відтак, суд дійшов висновку, що наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції платника податків, в тому числі транспортні витрати, повинні бути пов`язані з господарською діяльністю платника податків і документально підтверджені.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів.
Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважаючи їх передчасними, виходячи з наступного.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який регулював спірні правовідносини до 01.01.2011, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Податкова накладна у відповідності до підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, який регулює спірні правовідносини в частині формування податкового кредиту з 01.01.2011, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.