Постанова
іменем України
20 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 462/4173/17
провадження № 51-3867км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Булейко О.Л., Іваненка І.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Мінтенка Ю.В.,
прокурора Ткачук Г.В.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140000000608 щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя
АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Залізничного районного суду міста Львова від 19 квітня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 травня 2019 року щодо нього.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 19 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Вказаним вироком частково задоволено цивільний позов та з засудженого ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ухвалено стягнути грошові кошти у розмірі по 400000 грн. кожному в якості компенсації завданої моральної шкоди. Крім того вирішено долю речових доказів та витрат
у провадженні.
Згідно з вироком, 27 липня 2017 року близько 09:00 ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "ЗАЗ", державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по
вул. Городоцькій у м. Львові в напрямку центра міста, при проїзді ділянки регульованого перехрестя з вул. Ярослава Мудрого, порушив вимоги Розділу Р.1.5., п. 1.10, Р.2 п. 2.3. пп. "б" та пп."д"; п. 2.9 пп. "а"; Р.8 п. 8.7.3 пп. "е"; Р. 16 п. 16.3 Правил дорожнього руху України, які виразились в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, створив небезпеку для руху пішоходів, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, створив аварійну обстановку та загрозу безпеці дорожнього руху, здійснив проїзд перехрестя та регульованого пішохідного переходу на заборонений "червоний" сигнал світлофора, не надавши переваги в русі пішоходу ОСОБА_5, яка переходила проїзну частину на дозволений "зелений" сигнал світлофора, внаслідок чого здійснив на неї наїзд. В результаті вказаних дій потерпілій було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до настання смерті.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 травня 2019 року рішення
суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
Не погоджуючись з такими рішеннями судів, засуджений ОСОБА_1 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій вказує про допущені, на його думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вважає неправильною кваліфікацію його дій, оскільки наслідком вчиненого ним злочину є тяжке тілесне ушкодження, а не заподіяння смерті.
Вказує, що суд, призначаючи покарання, належним чином не врахував дані про його особу, наявність на утриманні малолітньої доньки та догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю, позитивну процесуальну поведінку, визнання вини у скоєному, глибоке співчуття родичам потерпілої, матеріальну допомогу на лікування потерпілої. Наявність вказаних обставин, на думку засудженого, дає підстави для застосування кримінально-правової норми, передбаченої ст. 69 КК, та звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Крім того, в касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не погоджується з розміром задоволеного цивільного позову та просить зменшити суму стягнення, при цьому вказує, що суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 242 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не задовольнив його клопотання про призначення судової психологічної експертизи, безпідставно зазначив про його відмову від заявленого клопотання.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Ткачук Г.В. заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, оскаржені судові рішення вважала законними
та обґрунтованими.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, інших клопотань, заперечень до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Колегія суддів вважає безпідставними твердження засудженого про неправильну кваліфікацію його дій, оскільки вказане спростовується належними, допустимими доказами перевіреними судами обох інстанцій у передбаченому законом порядку.
Для застосування ч. 2 ст. 286 КК обов`язковим є встановлення необхідного причинного зв`язку між порушенням правил безпеки руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, та спричиненням смерті потерпілого. Лише в разі, коли між суспільно-небезпечним діянням
і заподіяною потерпілому смертю зв`язок є випадковим, оскільки він був обумовлений сторонніми зовнішніми обставинами, що не залежать від волі винуватого, який не передбачає і не може передбачити заподіяння смерті внаслідок їх впливу, спричинена смерть не може бути поставлена в провину особі й відповідальність за ч. 2 ст. 286 КК за цією ознакою наставати не може. Тобто вирішальне значення при кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК є оцінка характеру вчиненого ним діяння щодо порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, якому має бути внутрішньо притаманна властивість заподіювати смерть як єдиний або альтернативний наслідок такого порушення, що випливає з його внутрішньої природи, зокрема і в тих випадках, коли смертельний наслідок, який перебував у причинному зв`язку з діянням, не був усунений лікарським втручанням, навіть якщо й міг бути ним усунений, зокрема через несвоєчасне надання медичної допомоги, відсутність необхідних препаратів чи обладнання тощо.
Так, згідно висновку експерта № 77/17 від 16 серпня 2017 року (закінчена 28 серпня 2017 року) ОСОБА_5 отримала поєднану травму у вигляді перелому лобної кістки з переходом на основу черепа, забою головного мозку важкого ступеня з внутрішньо-мозковим крововиливом лівої лобної та скроневої часток, переломів лобкової та сідничних кісток тазу, перелому правої великогомілкової кістки, забою легенів, яка ускладнилась гнійним запаленням легенів, абсцесом нижньої частки лівої легені, респіраторним дистрес-синдромом, набряком легенів, трофічними змінами нирок та печінки, набряком-набуханням головного мозку. Вказані ушкодження є наслідком контактів з тупими твердими предметами незадовго до доставлення в лікарню
27 липня 2017 року, отримані під час дорожньо-транспортної пригоди. Ушкодження тіла громадянки ОСОБА_5 були небезпечними для життя в момент їх заподіяння, привели до настання смерті, відносяться до тяжкого тілесного ушкодження.
Ушкодження тіла громадянки ОСОБА_5, заподіяні внаслідок контакту з транспортним засобом під керуванням засудженого, були небезпечними для життя в момент
їх заподіяння, тобто такими, що самі по собі загрожують життю потерпілого
в момент заподіяння або за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю, як правило, тягнуть за собою загибель потерпілого і не призводять до смертельного наслідку лише в силу перебігу обставин, що не залежать від волі винного. Ці тілесні ушкодження призвели до настання смерті, між якою та порушенням ОСОБА_1 вимог Розділу Р.1.5., п. 1.10, Р.2 п. 2.3. пп. "б" та пп."д";