Постанова
Іменем України
20 листопада 2019 року
м. Київ
справа №162/236/18
провадження №61-6285св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - ОСОБА_2, про визнання недійсним кредитного договору, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 07 лютого
2019 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - ОСОБА_2,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі -
АТ "ПриватБанк", банк) третя особа - ОСОБА_2, в якому просила визнати недійсним кредитний договір від 12 лютого 2008 року, укладений між банком та її чоловіком ОСОБА_2 .
2. Позовна заява мотивована тим, що 11 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та АТ "Приватбанк" укладено кредитний договір про надання кредитних коштів у розмірі 56 090 доларів США для придбання нерухомості.
3. Позивач є дружиною позичальника, а тому вказаний договір у відповідності до вимог статті 65 СК України створює права та обов`язки для усієї сім`ї.
4. Позивач вважає, що вказаний договір укладений з порушенням вимог Закону України "Про захист прав споживачів", Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, оскільки банк не надав повну інформацію щодо сукупної вартості кредиту, умов кредитування, тощо, умови кредитного договору є несправедливими по відношенню до позичальника, що відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України, є підставою для визнання цього договору недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
5. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2018 року у складі судді Пахолюка А. М. у задоволенні позову відмовлено.
6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права позивача не порушені, оскільки вона є поручителем та не вважається споживачем кредитних послуг. Підписавши договір поруки, позивач підтвердив своє волевиявлення солідарно відповідати з боржником перед кредитором на умовах повернення кредиту, що конкретно зазначені у кредитному договорі та його додатках. Крім того, ОСОБА_1, як дружина позивальника ОСОБА_2, шляхом підписання нотаріально засвідченої заяви ствердила, що вищевказаний кредитний договір укладається в інтересах сім`ї і відповідає їх спільному волевиявленню. Позивач не довела та не підтвердила належними і допустимими доказами факт порушення її прав при укладенні оспорюваного правочину, а тому заявлені нею вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягаю.
7. Постановою Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2018 року скасовано
з ухваленням нового рішення про відмову у позові з інших підстав.
8. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що правовою підставою для звернення до суду за захистом своїх прав позивач зазначила положення статті 65 СК України.
9. Оскільки кошти, одержані за кредитним договором використані для придбання нерухомого майна - квартири для сім`ї ОСОБА_1, ОСОБА_2, обґрунтованими є доводи позивача про те, що кредитний договір створив обов`язки щодо повернення кредиту, як у дружини позичальника, а отже - наявність у неї права оспорювати зазначений правочин.
10. Оскільки банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, то особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".
11. У спірному договорі сплата винагороди за резервування ресурсів визначена у процентах, тобто є змінною величиною, тому такі умови суперечать положенням частини п`ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".
12. Встановлення в кредитному договорі обов`язку про сплату додатково, крім процентів, винагороди за резервування ресурсів, винагород за здійснення моніторингу, за надання фінансового інструменту, комісії за внесення коштів, спрямованих на дострокове погашення кредиту та за дострокове погашення кредиту в повному обсязі, комісії за порушення строків погашення заборгованості за кредитом (за наявності умови про встановлення неустойки за порушення строків виконання зобов`язань) є несправедливими, порушують принцип добросовісності, а її наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Тому пункти договору, які містять вказані умови, підлягають визнанню недійсними.
13. Апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання недійсними пунктів 3.10, 4.3, а також пунктів 6.2-6.2.2, 6.2.3, 6.4.1, 6.5-6.5.1, 6.5.2, - в частині встановлення і нарахування комісії, пункту 6.11, пункту 7.1 кредитного договору щодо встановлення винагороди за резервування ресурсів кредитного договору щодо встановлення винагороди за резервування ресурсів та винагороди за надання фінансового інструменту, проте, з урахуванням пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем під час розгляду справи, суд відмовив у задоволенні позову в цій частині саме з цих підстав.
14. Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про визнання кредитного договору недійсним в цілому, зокрема з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не була стороною кредитного договору, боржник за кредитним договором не оспорював кредитний договір як такий, що вчинений під впливом обману, підписав кредитний договір, ствердивши тим самим про досягнення згоди з усіх істотних умов договору, відтак доводи позивача про вчинення договору під впливом обману, з використанням нечесної підприємницької практики, є безпідставними.
15. Відхиляючи доводи позивача про невідповідність закону умов кредитного договору про право банку збільшувати проценту ставку у випадках, передбачених у розділі 6 кредитного договору, апеляційний суд виходив з того, що кредитний договір укладений 11 лютого 2008 року, тобто до введення в дію з 10 січня 2009 року заборони на збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки (стаття 1056-1 ЦК України), а отже включення до умов кредитного договору положень, якими визначено право банку збільшувати процентну ставку у визначених договором випадках, а також нарахування комісії у випадках, визначених у розділі 6, окрім нарахування комісії за дострокове повернення кредиту та комісії за прострочення погашення заборгованості за кредитом, відповідають положенням статті 627 ЦК України про свободу договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16. У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року, ОСОБА_1 просить часткового скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
17. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про недійсність окремих пунктів оспорюваного кредитного договору, а саме пунктів щодо обов`язку про сплату додатково, крім процентів, винагороди за резервування ресурсів, винагород за здійснення моніторингу, за надання фінансового інструменту, комісії за внесення коштів, спрямованих на дострокове погашення кредиту та за дострокове погашення кредиту в повному обсязі, комісії за порушення строків погашення заборгованості за кредитом (за наявності умови про встановлення неустойки за порушення строків виконання зобов`язань) та з такими висновками позивач погоджується, разом з тим вважає, що апеляційний суд дійшов висновків про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору в цілому і застосував строки позовної давності внаслідок неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
18. Апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 1056-1 ЦК України та не врахував, що положеннями цієї норми позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги і в апеляційній скарзі на цю норму не посилався. Позивач вказував, що право банку на збільшення відсоткової ставки передбачене розділом 6 кредитного договору, без права позичальника (споживача) на розірвання кредитного договору у разі збільшення відсоткової ставки є несправедливими умовами в розумінні пункту 13 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції чинній на момент укладення договору).
19. Застосування норм пункту 13 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо несправедливості розділу 6 кредитного договору в частині права банку на збільшення відсоткової ставки без права позичальника (споживача) на розірвання кредитного договору у разі збільшення відсоткової ставки в сукупності із висновком суду апеляційної інстанції щодо визнання недійсними пунктів 3.10, 4.3, а також пунктів 6.2-6.2.2, 6.2.3, 6.4.1, 6.5-6.5.1,6.5.2, - в частині встановлення і нарахування комісії, пункту 6.11, пункту 7.1 - щодо встановлення винагороди за резервування ресурсів та винагороди за надання фінансового інструменту, зумовлює зміну інших положень кредитного договору, в яких є посилання на вказані пункти. А отже наявні усі підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в цілому у відповідності до пункту 2 частини шостої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
20. Висновки апеляційного суду, що позивач не є стороною оспорюваного кредитного договору, а отже не може доводити укладення такого договору її чоловіком під впливом обману, є необґрунтованими, оскільки грошові кошти, отримані на підставі кредитного договору були використані в інтересах сім`ї ОСОБА_2 та позивача - ОСОБА_1, а саме на придбання житла, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 фактично виникло спільне з позичальником зобов`язання щодо повернення цих коштів (повернення заборгованості за кредитним договором), що в свою чергу змушує її нести певні витрати, пов`язані із погашенням заборгованості. В свою чергу наявність в кредитному договорі прихованих умов, що значною мірою впливають на загальний розмір зобов`язань за кредитом, призвело до понесення ОСОБА_1 зайвих фінансових витрат, а також вимагає від неї понесення додаткових витрат у майбутньому, чим порушуються її майнові права та інтереси, а також інтереси її сім`ї в цілому.
21. Норми статті 230 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів" не містять вимог щодо обов`язку доведення факту укладення правочину під впливом обману саме стороною правочину.
22. З огляду на зазначене, у позивача наявні усі правові підстави для звернення до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору, укладеного між її чоловіком ОСОБА_2 та ПАТ КБ "Приватбанк".
23. У касаційній скарзі заявник посилається на безпідставність застосування апеляційним судом позовної давності, оскільки наслідки пропуску строку позовної давності застосовано судом виключно за власною ініціативою, без наявності відповідних правових підстав, що суперечить приписам статті 267 ЦК України.
24. Так, відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності
(відзив від 13 серпня 2018 року). Разом з тим, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення взагалі не розглянув таку заяву відповідача, не дав їй належної оцінки та, відповідно, не застосував строки позовної давності, а відмовив у задоволенні позову з інших підстав. В свою чергу відповідач погодився із таким рішенням суду першої інстанції та не скористався правом на його оскарження.
25. Висновки апеляційного суду щодо пропуску строків позовної давності повністю суперечить позиції щодо того, що доводити укладення оспорюваного кредитного договору під впливом обману може лише сторона такого договору, якою позивач не являється. Ці висновки є взаємовиключними.
26. Аналогічно суперечливою є позиція суду щодо наявності у позивача права на оспорення кредитного договору та позиції щодо того, що доводити укладення оспорюваного кредитного договору під впливом обману слід лише стороні такого договору, якою позивач не є.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
27. У відзиві на касаційну скаргу, АТ КБ "ПриватБанк", заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалене у справі рішення апеляційного суду без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
28. Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надійшов.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
29. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.