1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



Постанова

Іменем України


19 листопада 2019 року

м. Київ


справа № 127/1260/16-ц

провадження № 61-27644св18


Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,


учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру",


розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 червня 2016 року у складі судді Луценко Л. В. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів:

Денишенко Т. О., Медяного В. М., Сопруна В. В.,


ВСТАНОВИВ:


Короткий зміст позовних вимог


У січні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (далі - ДП "Центр ДЗК") в особі Виробничої філії "Вінницька картографічна фабрика" Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (далі - ВФ "ВКФ" ДП "Центр ДЗК") про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.


На обгрунтування позовних вимог зазначали, що вони працювали у Державному підприємстві "Державна картографічна фабрика" (далі - ДП "Державна картографічна фабрика") у м. Вінниці. Наказом Державного агентства земельних ресурсів від 09 січня 2013 року № 5 реорганізовано ДП "Державна картографічна фабрика" шляхом приєднання до ДП "Центр ДЗК" та створення на його базі структурно відокремленого підрозділу Вінницький виробничий підрозділ Центру ДЗК. У день звільнення з ними не був проведений повний розрахунок. Згідно з довідкою від 13 листопада 2015 року № 588 ДП "Державна картографічна фабрика" має заборгованість з виплати заробітної плати, зокрема: ОСОБА_1 у розмірі 3 478,76 грн, ОСОБА_2 - 1 378,08 грн, ОСОБА_3 - 1 196,41 грн та ОСОБА_4 у сумі 2 708,29 грн.


Протиправні дії відповідача щодо невиплати їм належних сум при звільненні, призвели до зміни їх звичайного способу життя, вимагали від них додаткових зусиль для організації свого життя, що призвело до погіршення їх психологічного стану та моральних страждань.


Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили стягнути з ДП "Центр ДЗК":

- на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі

3 478,76 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі - 79 471,94 грн, та 2 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди;

- на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі

1 378,08 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку - 127 969,20 грн, та 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди;

- на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в сумі

1 196,41 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку - 113 694,64 грн, та 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди;

- на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі в сумі

2 708,29 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку - 66 893,50 грн, та 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.


Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій


Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 червня 2016 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково.


Стягнуто з ДП "Центр ДЗК" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 3 478,76 грн, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 79 471,94 грн, та 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.


Стягнуто з ДП "Центр ДЗК" на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 1 378,08 грн, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 127 969,20 грн, та 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.


Стягнуто з ДП "Центр ДЗК" на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в сумі 1 196,41 грн, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку 113 694,64 грн, та 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.


Стягнуто з ДП "Центр ДЗК" на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі в сумі 2 708,29 грн, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку 66 893,50 грн, та 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.


Вирішено питання розподілу судових витрат.


Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення суми платежу за один місяць.


Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач у порушення трудових прав позивачів, не провів виплату всіх належних їм сум у день звільнення, а тому відповідно до вимог статей 116, 117 КЗпП України з відповідача на користь позивачів підлягає стягненню заборгованість з виплати заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Встановивши, що протиправними діями відповідача щодо невиплати заробітної плати протягом тривалого часу, позивачам завдані моральні страждання, що призвели до зміни звичайного способу життя та погіршення психологічного стану, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначено з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості.


Суд вважав безпідставними доводи відповідача про пропуск позивачами позовної давності, оскільки відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.


Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у частині стягнення з відповідача на їх користь судових витрат на правову допомогу, суд виходив із того, що позивачі не надали належних та допустимих доказів понесення таких витрат, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.


Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 липня 2016 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.


Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 09 березня 2017 року апеляційну скаргу представника ДП "Центр ДЗК" - Браташа Ю. П. задоволено частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 червня 2016 року в частині стягнення з ДП "Центр ДЗК" на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано, та ухвалено в цій частині нове судове рішення.


Стягнуто з ДП "Центр ДЗК" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 94 026,59 грн, на користь

ОСОБА_2 - 82 203,96 грн, на користь ОСОБА_3 - 63 849,42 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.


Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що право позивачів порушено, оскільки не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування положення статті 117 КЗпП України. Однак суд першої інстанції при встановленні обставин справи помилково вказав дату звільнення позивачів 17 червня 2013 року, а тому невірно визначив їх середньоденний заробіток. В суді апеляційної інстанції сторонами не заперечувалося, що 17 червня 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були переведені з ДП "Державна картографічна фабрика" у ВФ "ВКФ" ДП "Центр ДЗК" за власною згодою згідно поданих ними заяв, а були звільнені з роботи - 03 лютого 2014 року, 10 січня

2014 року та 01 серпня 2013 року відповідно.


Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та ухвалення в цій частині нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 94 026,59 грн (середньоденна заробітна плата - 170,03 грн, 553 - робочі дні (кількість днів з дати звільнення по дату звернення до суду), на користь

ОСОБА_2 у розмірі 82 203,96 грн (середньоденна заробітна плата -

153,08 грн, 537 - робочі дні (кількість днів з дати звільнення по дату звернення до суду), та на користь ОСОБА_3 - 63 849,42 грн (середньоденна заробітна плата - 95,87 грн, 666 - робочі дні (кількість днів з дати звільнення по дату звернення до суду).


Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги


У березні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ДП "Центр ДЗК", у якій заявник просив скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 09 березня 2017 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.


Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що в трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав визначено положеннями статті 237-1 КЗпП України. Суди, керуючись лише доводами позивачів, за відсутності наданих ними доказів, дійшли необгрунтованих висновків, що протиправними діями відповідача з невиплати заробітної плати протягом тривалого часу, їм були заподіяні моральні страждання, а тому безпідставно стягнули на користь позивачів на відшкодування моральної шкоди по 2 000,00 грн на користь кожного.


Суди також не звернули увагу на те, що позовна заява була подана без додержання вимог статей 119, 120 ЦПК України 2004 року, зокрема, не надано доказів на підтвердження сплати судового збору, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.


Відзив (заперечення) на касаційну скаргу подано не було.


Рух справи в суді касаційної інстанції


Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.


Згідно зі статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.


................
Перейти до повного тексту