Постанова суду № 756/17180/14-ц від 06.11.2019 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в...

Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 756/17180/14-ц

провадження № 61-25407св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Акціонерному товаристві "Родовід Банк" на рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

02 грудня 2014 року Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") засобами поштового зв`язку звернулося до суду із зазначеним позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що 14 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (далі - ВАТ "Родовід Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 39.1/АЄ-074.07.2, згідно з умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 18 182 доларів США під 7,7 % річних на строк до 14 вересня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 14 вересня 2007 року між ВАТ "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір застави транспортного засобу № 39.1/АЄ-074.07.2, за умовами якого позичальник передав в заставу банку автомобіль марки SKODA модель OCTAVIA TOUR 1,6, рік випуску 2007, колір білий, (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1, тип ТЗ - легковий хетчбек, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 08 квітня 2015 року виникла заборгованість в розмірі 51 683,83 грн, з яких: плата за обслуговування кредиту в розмірі 17 410,33 грн; 3 % річних - 4 440,85 грн; пеня - 2 751,17 грн; інфляційні втрати від плати за обслуговування кредиту - 7 110,59 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ "Родовід Банк" просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену кредитну заборгованість.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року у складі судді Луценко О. М. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 51 683,83 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в задоволенні позовних вимог про стягнення плати за обслуговування кредиту з нарахування кредитної заборгованості з 16 жовтня 2011 року слід відмовити, оскільки положення пункту 1.5.1 кредитного договору є нікчемними з набуттям чинності положень частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", в редакції Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VІ.

У зв`язку з викладеним, банк мав право вимагати нарахування плати за обслуговування кредиту з часу укладення кредитного договору і до 16 жовтня 2011 року, проте із цим позовом до суду звернувся лише 02 грудня 2014 року, тобто з пропуском загальної позовної давності.

Також поза межами позовної давності заявлені банком і вимоги про стягнення 3 % річних, пені та інфляційних втрат, нарахованих на вищевказану суму плати за обслуговування кредиту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ПАТ "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Акціонерному товаристві "Родовід Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд застосував до спірних правовідносин Закон України "Про захист прав споживачів", який не підлягав застосуванню оскільки згідно із статтею 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" зазначено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Апеляційний суд не прийняв до уваги систематичне невиконання відповідачем покладених на нього зобов`язань за кредитним договором, а саме - несплату заборгованості за кредитом та відсотками і не надав мотивування розрахунку нового розміру нарахованого штрафу (пені).

Прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 та його адвокат Малярчук Т. В. подали заперечення на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що редакція частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" поширює свою дію на договори, які були укладені до її прийняття, однак продовжують діяти станом на період внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів", тому апеляційний правильно застосував до спірних правовідносин зазначені положення Закону. Доводи касаційної скарги щодо стягнення неустойки в повному обсязі є неспроможними, а посилання на те, що відповідачем не надано доказів погіршення матеріального становища є абсурдним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 вересня 2007 року між ВАТ "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 39.1/АЄ-074.07.2, згідно з умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 18 182 доларів США під 7,7 % річних на строк до 14 вересня 2014 року.

Пунктом 1.5.1 кредитного договору передбачено, що щомісячна плата за проведення розрахунків зі списання та -зарахування коштів за позичковим рахунком та рахунком для нарахування процентів (плата за проведення розрахунків) встановлено у розмірі 0,25 % від суми наданого кредиту.

Згідно з пунктами 3.1, 4.1 кредитного договору починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами в сумі 216 доларів США на рахунок, вказаний у пункті 1.3 цього договору, шляхом внесення готівкою перерахування зі свого поточного рахунку. Розрахунок процентів за кредитами здійснюється на фактичну суму заборгованості за кредитами, починаючи з дня їх надання позичальнику.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Оболонського районного суду міста Києва.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11 травня 2018 року справу № 756/17180/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 4 ЦПК України 2004 року здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За змістом статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в частині стягнення з відповідача на користь банку пені та 3 % річних у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

................

Перейти до повного тексту