Постанова
Іменем України
19 листопада 2019 року
місто Київ
справа № 333/7574/14-ц
провадження № 61-30877св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "ОМЕГА БАНК", Публічне акціонерне товариство "ДЕЛЬТА БАНК", ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 03 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Кочеткової І. В., Гончар М. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Публічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК" (далі - ПАТ "ОМЕГА БАНК"), Публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" (далі - ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК", Банк) та ОСОБА_2 про захист невизнаного права на припинення поруки та визнання припиненою поруки за договором поруки від 21 червня 2008 року.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 24 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариством "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 50 000, 00 дол. США на споживчі цілі. З метою забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за зазначеним договором 24 червня 2008 року між ОСОБА_1, банком і позичальником укладено договір поруки.
25 травня 2012 року ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" стало кредитором на підставі укладеного з ПАТ "Сведбанк" договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.
Позивач зазначила, що позичальник ОСОБА_2 з 10 червня 2012 року перестав сплачувати платежі в рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів за зазначеним кредитним договором. У травні 2013 року ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" надіслав ОСОБА_1 досудову вимогу з повідомленням про невиконання позичальником своїх зобов`язань за договором.
27 лютого 2014 року ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з позичальника і з ОСОБА_1 як поручителя заборгованості за кредитним договором. Проте, ОСОБА_1 вважає, що ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" не може вимагати стягнення з неї заборгованості позичальника, оскільки її порука припинилася відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання терміну виконання основного зобов`язання не пред`явив до неї вимоги як до поручителя.
Стислий виклад заперечень відповідача ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК"
ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" заперечувало проти задоволення позовних вимог повністю, просило суд відмовити у задоволенні позову. Зазначило, що 30 квітня 2013 року у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору на адресу позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 направлені досудові вимоги про погашення простроченої заборгованості. Оскільки заборгованість не була сплачена, 27 лютого 2014 року Банк звернувся до суду із позовом про солідарне стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором. Оскільки ОСОБА_1 є поручителем та майновим поручителем за зазначеним кредитним договором, порука за договором поруки від 24 червня 2008 року припинена не може бути.
Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2015 року позов задоволено. Суд визнав договір поруки від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55-023/Р-1, укладений 24 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого у спірних правовідносинах є ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК, та ОСОБА_2 на забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55-023, припиненим з 09 червня 2012 року. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 09 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції змінено, виключено з пункту 2 резолютивної частини рішення після слів припиненим "з 09 червня 2012 року". В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 09 лютого 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи зазначені рішення судів, у наведеній ухвалі у цій цивільній справі зазначив, що, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не перевірив доводи Банку щодо направлення вимоги позивачу як майновому поручителю та дійшов передчасного висновку про задоволення позову із застосуванням до спірних правовідносин положень статті 554 ЦК України. На зазначені порушення суд апеляційної інстанції уваги не звернув, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов помилкового висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Під час нового розгляду справи рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно із умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, у зв`язку з чим порука за договором поруки від 24 червня 2008 року не може бути визнана припиненою. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки, зазначив, що 30 квітня 2013 року Банк направив ОСОБА_1 досудову вимогу як майновому поручителю за іпотечним договором, так і поручителю за договором поруки, а тому порука за договором поруки не може бути визнана припиненою.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 03 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2017 року у цій справі скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55-023-Р-1, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого у спірних правовідносинах є ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК", за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55 - 023 зі сплати всіх щомісячних платежів за період до 26 серпня 2013 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що порука ОСОБА_1 припинилася стосовно зобов`язань, які виходять за межі шестимісячного строку, що передує пред`явленню позову банком про дострокове стягнення всієї суми заборгованості - 27 лютого 2014 року, оскільки у цьому періоді позичальник взагалі не здійснював будь-яких платежів. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що припиненим необхідно вважати не договір поруки, як просить позивач у позові, а саму поруку за цим договором щодо частини зобов`язань позичальника, строк оплати яких настав у періоді до 26 серпня 2013 року.
Апеляційний суд зробив висновок про неправильне застосування судом першої інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України, зокрема щодо припинення поруки.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі, поданій ОСОБА_1 у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заявник просила рішення Апеляційного суду Запорізької області від 03 серпня 2017 року у частині відмови в задоволенні позову скасувати, ухвалити нове рішення про визнання припиненою поруки ОСОБА_1 за договором поруки від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55-023-Р-1, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК", за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 24 червня 2008 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, заявник посилалася на те, що направлення 30 квітня 2013 року ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" досудової вимоги про неналежне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором є відправним моментом для відліку шестимісячного строку, протягом якого Банк мав право звернутися до поручителя із позовом про стягнення заборгованості, проте звернувся до суду лише 27 лютого 2014 року.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
04 жовтня 2017 року ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" подало заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 та просило відхилити її касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 є законним і обґрунтованим, а доводи заявника не є такими, що свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК".
У касаційній скарзі, поданій ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заявник просив рішення Апеляційного суду Запорізької області від 03 серпня 2017 року скасувати, залишити в силі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2017 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, заявник посилався на те, що основний боржник за договором кредиту ОСОБА_2 свій останній платіж сплатив 28 травня 2013 року (за період платежу з 11 травня 2013 року до 10 червня 2013 року), а наступний платіж за договором належав до сплати до 10 липня 2013 року (включно), який позичальник не здійснив, а тому відповідно до абзацу 2 підпункту 3.3 кредитного договору з 11 липня 2013 року несплачена заборгованість вважається простроченою. Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції, часткового задовольняючи позов, не врахував, що матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не приймаються та не розглядаються. Також, заявник зазначає, що оскільки ОСОБА_1 просила визнати поруку за договором поруки від 24 червня 2008 року припиненою в цілому, а не з конкретної дати, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог. Заявник вважає, що обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя та межі її відповідальності має відбуватися у цивільній справі № 333/1732/14 за позовом ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
11 жовтня 2017 року ОСОБА_2 подав заперечення на касаційну скаргу ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК", посилаючись на те, що, у зв`язку з порушенням позичальником умов виконання зобов`язання за кредитним договором, надіславши ОСОБА_1 вимогу у вигляді письмової заяви про невиконання позичальником своїх зобов`язань, відповідно до вимог пункту 4 договору поруки, банк змінив строк дії кредитного договору, встановивши новий термін закінчення користування кредитом, а саме, через три дні після її отримання, 24 травня 2013 року, з якого починається відлік шестимісячного строку для звернення до поручителя з позовом. На переконання ОСОБА_2, строк дії поруки закінчився 24 листопада 2013 року, а з 25 листопада 2013 року правовідносини поруки між поручителем та Банком припиненні. ОСОБА_2 просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляд цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційних скарг та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване рішення Апеляційного суду Запорізької області від 03 серпня 2017 року відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а касаційні скарги необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24 червня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 0710/0608/55-023, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 50 000, 00 дол. США на строк до 24 червня 2018 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11, 90 % річних.
На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 0710/0608/55, 24 червня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договір поруки № 0710/0608/55-023-Р-1, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалася перед банком відповідати за виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором.
Також, 24 червня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 0710/0608/55-023-Z-1, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано належну на праві власності іпотекодавцям квартиру АДРЕСА_1 .
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк", який є правонаступником ВАТ "Сведбанк" (продавець), та ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" (покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з яким продавець продав, а покупець придбав право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, зокрема й за кредитним договором від 24 червня 2008 року, укладеним між ВАТ "Сведбанк" і ОСОБА_2 .