Постанова
Іменем України
20 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 466/2108/15-ц
провадження № 61-22345св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідач за первісним позовом (третя особа за зустрічним позовом) - Львівська міська рада,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2016 року у складі судді Білінської Г. Б. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 24 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М, Цяцяка Р. П.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Львівської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення Львівської міської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 лютого 2007 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 вересня 2010 року є власником 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Земельна ділянка, яка закріплена за цим будинковолодінням площею 764 кв. м рішенням виконкому Львівської міської ради № 797 від 14 липня 1959 року була розділена між трьома співвласниками відповідно до ухвали народного суду Шевченківського району м. Львова від 15 квітня 1965 року. Проїзд між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 загальною площею 0,0123 га передано в оренду ОСОБА_2, що підтверджується договором оренди від 09 грудня 2014 року, укладеного між Львівською міською радою та ОСОБА_2, про який позивачу стало відомо при розгляді справи № 466/2108/15-ц. Договір укладений на підставі ухвали Львівської міської ради від 23 жовтня 2014 року № 3962.
До частини будинковолодіння, належної позивачу, відсутній будь-який заїзд, крім існуючого - переданого у оренду ОСОБА_2 і відсутня можливість влаштування іншого доїзду, оскільки земельна ділянка, якою позивач користується, з усіх сторін межує із земельними ділянками суміжних землекористувачів.
ОСОБА_1 вважав, що відсутність доступу до його квартири у будинку з вулиці суперечить змісту здійснення права власності, оскільки позбавляє власника права користування та розпорядження своєю власністю, окрім цього позбавляє можливості не тільки проходу, але й під`їзду до квартири карети швидкої допомоги та пожежної машини, що є неприпустимим порушенням чинного законодавства. Крім того по території спільного заїзду прокладені комунікації, а саме газопровід, телекабель, до яких повинен бути доступ для утримання їх у належному стані. Зазначав, що зміст договору оренди землі, укладеного між Львівською міською радою та ОСОБА_2 щодо спірної земельної ділянки суперечить нормам цивільного законодавства та порушує права власника квартири АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
скасувати ухвалу Львівської міської Ради від 23 жовтня 2014 року № 3962;
визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,0123 га від 09 грудня 2014 року, укладений між Львівською міською радою та ОСОБА_2 .
У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_1, третя особа - Львівська міська рада, про заборону у користуванні земельною ділянкою, відновлення хвіртки, зобов`язання не чинити перешкоди у встановленні межових стовпців.
ОСОБА_2 , з урахуванням уточнення позовних вимог,просив:
заборонити ОСОБА_1 користуватися орендованою земельною ділянкою, зобов`язавши ОСОБА_1 відновити при цьому хвіртку з безпосереднім виходом на АДРЕСА_1 відповідно до технічної документації;
не чинити перешкоди у встановленні за кошти позивача на орендованій ділянці зі сторони будинку АДРЕСА_1 межових стовпців з натягнутою між ними сіткою.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 04 лютого 2016 року цивільну справу № 466/637/16 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_2 про скасування ухвали Львівської міської ради від 23 жовтня 2014 року № 3962 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки об`єднано в одне провадження із цивільною справою № 466/2108/15 позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Львівська міська рада, про звільнення самовільно захопленої земельної ділянки, та присвоєно номер № 466/2108/15.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 24 квітня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою площею 0,0123 га за адресою: АДРЕСА_2 будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 ), яка надана в оренду на підставі договору оренди, укладеного Львівською міською радою та ОСОБА_2 09 грудня 2014 року на строк дії договору оренди.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що підстав для скасування ухвали Львівської міської ради від 23 жовтня 2014 року № 3962 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,0123 га від 09 грудня 2014 року, укладеного між Львівською міською радою та ОСОБА_2, згідно статей 93 ЗК України, статей 203, 215 ЦК України, немає. Апеляційний суд також зазначив, що ні оскаржені ухвала, ні оспорюваний договір оренди земельної ділянки не порушують прав та законних інтересів ОСОБА_1 і позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав та законних інтересів. Питання передачі спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 вирішено уповноваженим органом - Львівською міською радою у межах її компетенції, і питання передачі спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 були предметом вивчення та обговорення уповноважених органів та служб, земельної комісії Львівської міської ради, що свідчить про дотримання процедури при вирішенні цього питання.
Суди відхилили посилання ОСОБА_1 на те, що при прийнятті оскарженої ухвали, а також при укладенні оспорюваного договору, не враховано його право на проїзд до належної йому на праві власності частини житлового будинку через спірну земельну ділянку, чим порушуються його права та законні інтереси, оскільки планами земельних ділянок будинковолодінь АДРЕСА_4, підтверджується, що мешканці будинку АДРЕСА_1 користуються заїздом зі сторони АДРЕСА_2, а також є можливість влаштування заїзду зі сторони АДРЕСА_3 через земельну ділянку, якою користується ОСОБА_1 . Наявність трьох хвірток, які виходять з подвір`я ОСОБА_1 до орендованої ОСОБА_2 земельної ділянки, не доводить правомірність користування земельною ділянкою саме ОСОБА_1, і порушення його прав та законних інтересів, оскільки ця земельна ділянка ОСОБА_1 у користування чи у власність Львівською міською радою, як власником спірної земельної ділянки, не надавалася.
Твердження ОСОБА_1 про те, що по території спільного заїзду прокладені комунікації, а саме: газопровід, телекабель, до яких повинен бути доступ для утримання їх у належному стані, суди відхилили із посиланням на лист начальника відділу Держземагенства у м. Львові Львівської області, яким встановлені обмеження для орендаря ОСОБА_2, які не допускають використання наданої в оренду земельної ділянки поза її призначенням. У зазначеному переліку обмежень, зокрема, передбачено забезпечення з боку орендаря цілодобового доступу до існуючих на території ділянки інженерних мереж для їх ремонту, обслуговування, надання доступу для прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів та інших комунікацій до сусідніх земельних ділянок. Наявність такого переліку обмежень, який передував укладенню договору оренди, спростовують доводи позивача що ухвалою Львівської міської ради від 23 жовтня 2014 р. № 3962 та оспорюваним договором не передбачений доступ відповідних служб, які обслуговують інженерні комунікації.
При частковому задоволенні зустрічного позову суди зазначили, що ОСОБА_1 перешкоджає ОСОБА_2 у використанні за належністю орендованої земельної ділянки, а саме - для доїзду до будинковолодіння, загромаджуючи її або перешкоджаючи проїзду по ній. Позовні вимоги про заборону ОСОБА_1 користуватися орендованою земельною ділянкою, зобов`язати відновити хвіртку з виходом на АДРЕСА_1 відповідно до технічної документації, не чинити перешкоди у встановленні за кошти позивача на орендованій ділянці зі сторони будинку АДРЕСА_1 межових стовпців з натягнутою між ними сіткою, суд першої інстанції визнав такими, що не підлягають задоволенню, оскільки є способом захисту, який не передбачений чинним законодавством.
Аргументи учасників справи
У травні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове, який первісний позов задовольнити повністю та відмовити у задоволенні зустрічного позову. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 лютого 2007 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 вересня 2010 року ОСОБА_1 є власником 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, яка закріплена за даним будинковолодінням площею 764 кв. м рішенням виконкому Львівської міської ради № 797 від 14 липня 1959 року була розділена між трьома співвласниками відповідно до ухвали народного суду Шевченківського району м. Львова від 15 квітня 1965 року. Батьки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, згідно підпункту а пункту 11 зазначеної ухвали суду отримали у користування частину земельної ділянки площею 232 кв. м з південної сторони, впритул до їх кімнати, а інші власники будинку АДРЕСА_1 створюють окреме спільне подвір`я для під`їзду до своїх приміщень. ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як власники будинку АДРЕСА_1 заїзд чи прохід з АДРЕСА_2 ОСОБА_1 та його батьки не мали і не мають змоги, оскільки там знаходяться земельні ділянки, які перебувають у користуванні ОСОБА_5, ОСОБА_7 Доступ до частини будинку позивача на АДРЕСА_1 здійснювався та здійснюється через проїзд, який знаходиться між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3, проте цей проїзд передано в оренду ОСОБА_2, що підтверджується договором оренди від 09 грудня 2014 року, укладеного між Львівською міською радою та ОСОБА_2 . Оскільки ОСОБА_1 є суміжним землекористувачем, укладення оспорюваного договору оренди порушило його права як власника частини будинковолодіння та суміжного землекористувача.
До частини будинковолодіння ОСОБА_1, відсутній будь-який заїзд, крім існуючого - переданого у оренду ОСОБА_2, і відсутня можливість влаштування іншого доїзду, оскільки земельна ділянка, якою позивач користується, з усіх сторін межує із земельними ділянками суміжних землекористувачів. У свідоцтві про право на спадщину від 01 лютого 2007 року та свідоцтві про право на спадщину за заповітом, виданим 13 вересня 2010 року металеві хвіртки, позначені на плані № 1-7 належать до спадкового майна, а тому ОСОБА_1 повинен мати можливість вільного доступу до свого будинковолодіння та мати можливість вільно користуватись ним. ОСОБА_1 вважає, що відсутність доступу до його будинковолодіння з вулиці суперечить змісту здійснення права власності, оскільки позбавляє власника права користування та розпорядження своєю власністю, позбавляє можливості не тільки проходу, але й під`їзду до житла карети швидкої допомоги та пожежної машини, що є неприпустимим порушенням чинного законодавства. Крім того, по території спільного заїзду прокладені комунікації, а саме: газопровід, телекабель, до яких повинен бути доступ для утримання їх у належному стані. Таким чином оспорюваний договір оренди землі щодо спірної земельної ділянки суперечить частині третій статті 83 ЗК України, нормам цивільного законодавства та порушує його права, як власника квартири АДРЕСА_5 . ОСОБА_1 зазначає, що він не погоджував згідно статті 184 ЗК України межі земельної ділянки, що підтверджується актом встановлення і узгодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Згідно уточнених позовних вимог ОСОБА_2 просив встановити заборону ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, відновлення хвіртки, зобов`язати не чинити перешкоди у встановленні межових стовпців. Проте суди задовольнили позовну вимогу, яка не була предметом судового розгляду, а саме - зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_8 у користуванні земельною ділянкою площею 0,0123 га між будинками АДРЕСА_6, яка надана в оренду на підставі договору оренди, укладеного Львівською міською радою з ОСОБА_2 09 грудня 2014 року, на строк дії договору оренди.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються у частині первісного позову повністю та у частині задоволених зустрічних позовних вимог. У частині позовних вимог за зустрічним позовом у задоволенні яких відмовлено рішення судів першої та апеляційної інстанції не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не переглядаються.
У липні 2017 року ОСОБА_2 надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін.
Заперечення мотивовані тим, що посилання ОСОБА_1, що до належної йому частини будинку АДРЕСА_1 немає іншого входу, спростовується планами земельної ділянки, що відноситься до будинку АДРЕСА_1 . Зазначає, що позовна вимога про усунення перешкод у користування проходом була заявлена ОСОБА_2 і ОСОБА_1 стверджував, що він користувався і буде користуватися на свій розсуд незалежно від права користування, наданого ОСОБА_2 на підставі договору оренди земельної ділянки. Крім того рішенням апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2015 року у справі № 466/2108/15 зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у володінні та користуванні орендованою земельною ділянкою загальною площею 0,0123 га за адресою: АДРЕСА_2 будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 ), як проїздом та проходом до належному йому на праві приватної власності будинку АДРЕСА_7, в облаштуванні дорожнього полотна, зрізці дерев та кущів вздовж проїзду.
У липні 2017 року Львівська міська рада через представника ОСОБА_9 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просить відхилити касаційну скаргу, а оскаржені рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані тим, що оскаржена ухвала та оспорюваний договір не порушують права та інтереси ОСОБА_1 . Крім того оспорюваний договір не суперечить вимогам ЦК України та Закону України "Про оренду землі".
У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся із заявою, в якій вказує про те, що протиправні дії ОСОБА_1 підтверджуються копією заяви в управління поліції та відповіддю управління поліції.