ПОСТАНОВА
Іменем України
19 листопада 2019 року
Київ
справа №826/487/16
адміністративне провадження №К/9901/19818/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КНВП Комета" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 (головуючий суддя Мельничук В.П., судді: Лічевецький І.О., Костюк Л.О.) у справі №826/487/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КНВП Комета" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "КНВП Комета" звернулося до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2016 позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2016, а в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції ТОВ "КНВП Комета" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2016.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.07.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "КНВП Комета" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 у справі №826/487/16.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №826/487/16 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 18.11.2019 попередній розгляд справи призначено на 19.11.2019.
В обґрунтування касаційної скарги, з урахуванням письмових пояснень до касаційної скарги, позивач вказує, що оскаржуване судове рішення прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права. Товариство посилається на те, що судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки господарським операціям, які відображені позивачем у документах. Позивач вважає, що апеляційний суд при дослідженні факту здійснення господарських операцій не оцінив відносин між учасниками, на підставі яких сформовані дані податкового обліку. Як зазначає позивач, апеляційним судом неправомірно прийнято до уваги посилання податкового органу на вирок суду про визнання винним ОСОБА_1 (директора "Будресурс-К", ТОВ "Салкон-2012", ТОВ "Інтербуд-Центр" та ТОВ "Санжарак") у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік первинного платника податку від інших осіб. Позивач наполягає, що апеляційним судом не враховано відсутність доказів залучення позивача до протиправної дії, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.
Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "КНВП Комета" за період 2012-2014 роки з питань правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку на прибуток за рахунок ТОВ "Буд ресурс-К", ТОВ "Салкон-2012", ТОВ "Інтербуд-Центр" та ТОВ "Санжарак".
За результатами даної перевірки складно акт від 30.09.2015 №472/22-07/35031624, за змістом якого перевіркою встановлено порушення позивачем:
пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 1ʼ130ʼ603,00грн;
пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті у бюджет всього на суму 1ʼ142ʼ218,00грн.
На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.10.2015:
№0008872207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 1ʼ413ʼ254,00грн.,
№0008862207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1ʼ427ʼ773,00грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Суд вказав, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. У даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Суд першої інстанції зауважив, що саме по собі здійснення реєстрації контрагентів позивача без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність його керівництва цими товариствами, установлена у кримінальній справі, за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, були безпідставно визнані податковим органом як доказ безтоварності спірних господарських операцій та протиправності дій відповідача при їх здійсненні.
Апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Постанова мотивована тим, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, відтак, надані позивачем докази не є достатніми і такими, що підтверджують реальність господарських операцій. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що реальність проведення господарських операцій позивача з підприємством не доведена, встановлені під час перевірки порушення позивачем правил формування податкового кредиту за результатами господарських взаємовідносин мали місце та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а також із врахуванням усіх обставин, необхідних для їх прийняття.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Отже, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Витрати, які приймають участь у формуванні об`єкта оподаткування - це документально підтверджені витрати операційної діяльності.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.