Постанова
Іменем України
21 листопада 2019 року
м. Київ
справа №462/6749/16-ц
провадження №61-6691св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа - Залізнична районна адміністрація, як орган опіки та піклування,
третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Залізнична районна адміністрація, як орган опіки та піклування, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_5, в якому просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1, з підстав, передбачених статтею 71 ЖК УРСР, та зобов`язати органи реєстрації Залізничної районної адміністрації у м. Львові зняти їх з реєстраційного обліку за цією адресою.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1, як члени сім`ї її брата позивача - ОСОБА_8 . Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері - ОСОБА_9, її брат - ОСОБА_8 успадкував все майно померлої, що включає житловий будинок та земельну ділянку в с. Вербіж Миколаївського району Львівської області та добровільно знявся з реєстраційного обліку у спірній квартирі у листопаді 2013 року і зареєстрував свої місце проживання у грудні 2013 року за адресою: АДРЕСА_2 у будинку матері ОСОБА_9 .
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично не проживають у квартирі АДРЕСА_1 з квітня 1997 року, а неповнолітній ОСОБА_4 - з часу свого народження – 2008 року . Вказані особи ніколи не сплачували комунальні послуги, витрат по утриманню житла не несуть.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 липня 2018 року позов задоволено частково.
Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не проживають у спірній квартирі з 1998 року, у квартирі відсутні їх речі, не сплачують комунальних послуг, з позовом про усунення перешкод не зверталися.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі втратили право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1, оскільки не проживають у ній без поважних причин більше 6-ти місяців.
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4, 2008 року народження такими, що втратили право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні даних вимог.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач ОСОБА_3 не втрачала інтересу до спірної квартири, у якій народилася, проживала та вибула з неї, будучи неповнолітньою, за волею її матері ОСОБА_2 . Іншого житла для проживання із неповнолітнім сином у неї немає. Непроживання відповідача ОСОБА_3 у спірній квартирі сталося через поважні причини, а саме: заміна дверних замків у вхідних дверях та небажання позивача надати ключі відповідачу, у зв`язку з чим остання зверталася з заявами до правоохоронних та житлових органів. Неповнолітній ОСОБА_4 , 2008 року народження проживає разом з матір`ю ОСОБА_3, його місце проживання визначається в залежності від місця проживання його матері, а відтак факт його непроживання по місцю реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 зумовлений поважними причинами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту ним постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно надав преюдиційного значення заочному рішенню Залізничного районного суду м. Львова від 30 грудня 2013 року, допустив неповноту і необ`єктивність дослідження вказаного судового рішення та безпідставно прийняв його, як доказ того, що позивач ОСОБА_1 своїми діями намагається позбавити відповідачів житла. Позбавлення відповідачів житла в розумінні суду апеляційної інстанції та статті 71 ЖК УРСР є перешкодою відповідачам у користуванні житлом, а отже трактується як протиправна поведінка сторони, що чинить таку перешкоду. Разом з тим, звернення до суду з позовом про захист своїх прав та законних інтересів і ухвалення судом рішення про задоволення позову не свідчить про протиправність поведінки позивача.
Апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права щодо оцінки доказів та не врахував, що ОСОБА_3 починаючи з 1997 року - часу свого переїзду не зверталась до жодних органів чи установ щодо перешкод у проживанні квартирою АДРЕСА_1, не подавала жодних позовів про усунення перешкод у користуванні житлом. Весь час з моменту переїзду (1997 року) ОСОБА_3 мала і має до цього часу житло та не потребує такого.
Апеляційним судом неправильно застосовано норми частин першої, другої статті 71, статті 72 ЖК УРСР. Під час встановлення поважності причин непроживання ОСОБА_3 у спірній квартирі, суд повинен був з`ясувати причини вибуття її з цієї квартири. Такою причиною був добровільний переїзд її матері, про що зазначено в оскаржуваній постанові. Позивач не чинила жодних перешкод відповідачам у користуванні спірним житлом. Належних та допустимих доказів протилежного відповідачами не надано.
Положення частини другої статті 71 ЖК УРСР передбачено, що якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Отже, за цими положеннями закону відповідач ( ОСОБА_3 ) повинна була подати суду заяву про продовження строку її відсутності у квартирі з поважних причин. Разом з тим, такої заяви не подавала, не ставила перед судом питання про продовження строку відсутності в квартирі з поважних причин.
Відсутність заяви відповідача, передбаченої частиною другою статті 71 ЖК УРСР про продовження строку відсутності в житлі з поважних причин не давало суду апеляційної інстанції підстав вважати поважними причини її непроживання у цій квартирі.
На підтвердження доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним судом норм статті 71, 72 ЖК УРСР заявник послався на постанови Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №465/2559/14-ц, від 12 вересня 2018 року у справі №201/11623/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі №303/7169/16-ц.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_3, заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.