Постанова
Іменем України
19 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 304/1096/14-ц
провадження № 61-8632св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області,
третя особа - Відділ реєстраційної служби Перечинського районного управління юстиції в Закарпатській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 04 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Собослоя Г. Г., Кожух О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області,
третя особа - Відділ реєстраційної служби Перечинського районного управління юстиції в Закарпатській області, про усунення перешкод у користуванні власністю.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що їй на праві приватної власності належить будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У будинку, як окрема сім`я проживають її донька ОСОБА_3 з дітьми, а також колишній чоловік останньої - ОСОБА_2 . Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 20 червня 2013 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано, проте за час їхнього шлюбу донька без її згоди зареєструвала у будинку свого чоловіка. ОСОБА_2 продовжує проживати у будинку, веде себе негідно та агресивно, безпричинно влаштовує скандали, під час яких образливими словами принижує її честь і гідність та її доньки, неодноразово погрожував вбивством та підпалом, виганяє їх із будинку, замикає його на ключ. ОСОБА_2 членом її сім`ї ніколи не був, у них із донькою була окрема сім`я, яка вже не існує, але ОСОБА_2, продовжуючи проживати у будинку, свідомо порушує правила співжиття та створює умови неможливі для їх нього проживання.
Із урахуванням наведеного, позивач просила усунути їй перешкоди у користуванні власним будинком шляхом виселення ОСОБА_2 із будинку АДРЕСА_2, та зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області зняти ОСОБА_2 із реєстрації за вказаною адресою.
Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 20 березня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач після розірвання шлюбу з донькою позивача продовжив проживати у будинку за місцем реєстрації, а тому з підстав, передбачених статтею 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) та статтею 405 Цивільного кодексу України, припинення права користування відповідачем будинком є неможливим. Постанови судів від 06 червня 2013 року та 29 жовтня 2014 року з урахуванням порядку їх ухвалення, встановлених ними обставин та значного проміжку часу між вчиненням ОСОБА_2 адміністративних правопорушень у сукупності не можуть слугувати достатніми доказами систематичного порушення останнім правил співжиття.
Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 04 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Перечинського районного суду від 20 березня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 із вказаного приміщення. У задоволені решти позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивач, ставши 23 жовтня 1988 року одноосібним власником будинку, згоди на реєстрацію та проживання відповідача не надавала. Обставини, встановлені судовими рішеннями від 06 червня 2013 року та 29 жовтня 2014 року в справах про адміністративні правопорушення, свідчать про те, що своїми систематичними діями відповідач робить неможливим проживання із ним в одній квартирі, а тому підлягає виселенню.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 04 вересня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що посилання позивача на те, що її донька зареєструвала свого чоловіка - відповідача у справі, без її згоди, є безпідставними, оскільки згоду на тимчасову прописку надав попередній власник частини будинку ОСОБА_4 . Посилання апеляційного суду на систематичне порушення відповідачем правил співжиття, про що заначено у судових рішеннях від 06 червня 2013 року та 29 жовтня 2014 року в справах про адміністративні правопорушення, є необґрунтованими, оскільки такі події відбувалися протягом тривалого часу, ініціатором сварок були колишня дружина відповідача та позивач у справі, всі ці дії вчиненні з метою дискредитації відповідача із подальшим виселенням його із будинку. Апеляційним судом не враховано, що час проживання у будинку відповідач за власні кошти здійснив його покращення.
У січні 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у яких заявник зазначає, що вона є єдиним власником будинку АДРЕСА_2 , вказаний будинок не належить відповідачу на праві власності, крім того, останній вів аморальний спосіб життя, що робить неможливе проживання з ним в одному будинку. Заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню із таких підстав.
Судами встановлено, що згідно з ухвалою Перечинського районного народного суду від 23 жовтня 1986 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 травня 2013 року № 4172415, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_2 .
У зазначеному будинку серед інших із 01 грудня 1987 року зареєстрований ОСОБА_2, що підтверджується випискою з будинкової книги житлового будинку АДРЕСА_2, та повідомленням Перечинського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 16 липня 2014 року № 936.
30 травня 1987 року у Перечинському районному відділі реєстрації актів цивільного стану Закарпатської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, актовий запис № 21.