Постанова
Іменем України
19 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 279/3833/17-ц
провадження № 61-45158св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Добролежа Людмила Григорівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 квітня 2018 року у складі судді Волкової Н. Я. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Добролежа Л. Г., про визнання договору дарування житлового будинку удаваним, застосування наслідків договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на частину житлового будинку.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 15 травня 2001 року між відповідачами укладений нотаріально посвідчений договір дарування житлового будинку на АДРЕСА_1, який не відповідав фактичним відносинам, що склались між сторонами договору. Під договором дарування відповідачі приховали правові відносини за договором купівлі-продажу житлового будинку. З ОСОБА_2 із 26 серпня 2000 року та до 19 квітня 2016 року він перебував у шлюбі, а фактично проживав без реєстрації шлюбу з 1994 року. Власного житла вони не мали. У період 1996-1999 року вони винаймали квартиру у ОСОБА_4 . Коли ОСОБА_4 повідомила, що будинок їй потрібен для власних потреб, її чоловік повідомив про те, що ОСОБА_3 продає житловий будинок на АДРЕСА_1 . Він намагався домовитись із ОСОБА_3 про придбання будинку, проте вона висунула вимогу про ціну, еквівалентну 6 500,00 дол. США, що його не влаштувало. Через рік після перших перемовин ОСОБА_3 запропонувала придбати будинок за ціну, еквіваленту 5 200,00 доларів США, на що він погодився та сплатив їй аванс у сумі 2 500,00 дол. США. Зобов`язання про сплату решти суми оформили розпискою. Наступного дня після отримання авансу, ОСОБА_3 зареєструвала його у будинку (14 грудня 1999 року), де він зареєстрований та проживає і до цього часу. Для повного розрахунку із ОСОБА_3 за будинок він продовжував працювати у м. Києві та в м. Москва, передавав кошти ОСОБА_2, яка розраховувалась із ОСОБА_3 . Після сплати решти суми у розмірі 2 700,00 дол. США, відповідачі 15 травня 2001 року замість договору купівлі-продажу уклали договір дарування, ОСОБА_2 забрала у ОСОБА_3 написану ним розписку про зобов`язання провести повний розрахунок. Укладення договору дарування стало вигідним відповідачам, оскільки ОСОБА_3 звільнялась від сплати обов`язково внеску до пенсійного фонду, а ОСОБА_2 отримувала право одноособової власності на будинок. Відповідачі діяли свідомо, приховуючи договір купівлі-продажу під договором дарування. Оскільки фактично відповідачами укладений договір купівлі-продажу під час його з ОСОБА_2 шлюбу, то до спірного договору необхідно застосувати наслідки договору купівлі-продажу, визнати за ним право власності на 1/2 частини придбаного під час шлюбу будинку.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених вимог, просив визнати договір дарування житлового будинку на АДРЕСА_1, укладений 15 травня 2001 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 - удаваним та застосувати до договору наслідки договору купівлі-продажу, визнати за ним право власності на 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Договір дарування житлового будинку на АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 як дарувальником та ОСОБА_2 як обдарованою, укладений 15 травня 2001 року в м. Коростені Житомирської області, посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Добролежею Л. Г., зареєстрований за № 3151, визнаний удаваним договором купівлі-продажу. Визнано право власності ОСОБА_1 на житловий будинок на АДРЕСА_1 і, як спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що під спірним договором дарування відповідачі приховали договір купівлі-продажу. Договір дарування оформлено після фактичної виплати подружжям ОСОБА_2 , які на той час перебували у шлюбі, вартості будинку. Відповідачі ні в родинних, ні в інших близьких стосунках не перебували, тому у ОСОБА_3 були відсутні будь-які підстави передавати право на цінне майно ОСОБА_2 безоплатно. При цьому строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки про порушення свого права він дізнався у грудні 2015 року, коли ОСОБА_2 повідомила його про відсутність у нього прав на спірний будинок. Позивач зареєстрований та проживає у будинку з 1999 року. ОСОБА_2 не довела, що позивач знав, що право власності на будинок оформлено не договором купівлі-продажу, а договором дарування, чи давав згоду на оформлення права власності на будинок таким способом.
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що укладений відповідачами договір дарування є удаваним правочином, оскільки при його укладенні волевиявлення відповідачів (як зовнішній прояв волі) не відповідало їх внутрішній волі. Так, ОСОБА_2, перебуваючи на момент укладення договору в шлюбі з позивачем, діяла і в його інтересах, а тому, придбане під час шлюбу за договором майно набуло статусу спільного сумісного майна подружжя. За таких обставин, позивач набув право на житловий будинок, який є предметом спірного договору, як спільне сумісне майно подружжя. Проте, посвідчення договору дарування позбавило позивача такого права. Суд першої інстанції належним чином виконав вимоги закону щодо оцінки доказів і щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини у справі, та на підставі детального аналізу доказів у справі дійшов правильного висновку про порушення прав позивача та необхідності їх відновлення шляхом визнання оспорюваного договору удаваним договором купівлі-продажу. Будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині не передаючи справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що вона та дарувальник ОСОБА_3 підтвердили своє вільне волевиявлення, що договір дарування відповідає внутрішній волі сторін, яка спрямована саме на укладання договору дарування, а не іншого будь-якого договору, так як вони не проводили розрахунок коштами один із одним та не отримували будь-які кошти від інших осіб та не мали наміру приховати будь-який інший правочин. При ухваленні рішення суд першої інстанції взяв до уваги як доказ тільки показання позивача та свідків, які є його родичами. Позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що він придбав спірний будинок за кошти, накопичені ним під час виїзду на заробітки до м. Москви, джерела отримання цих доходів та витрачання на придбання саме цього нерухомого майна. Крім того, позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом.
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що оформляючи договір дарування житлового будинку, відповідачі приховали уже фактично виконаний договір його купівлі-продажу, оскільки всі обумовлені за будинок кошти були вже сплачені, а будинок перебував у користуванні з початку літа 2000 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.