Постанова
Іменем України
19 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 317/3039/18-ц
провадження № 61-9076св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Запорізька районна державна нотаріальна контора Запорізької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Запорізька районна державна нотаріальна контора Запорізької області, про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, спадкоємцем за законом після якої є її донька ОСОБА_2 . У серпні 2018 року з повідомлення, яке йому надійшло із Запорізької районної державної нотаріальної контори, він дізнався, що померла ОСОБА_4, яка за життя склала на його ім`я заповіт. Він отримав дублікат заповіту та звернувся до нотаріальної контори, де йому роз`яснили, що він пропустив шестимісячний строк на прийняття спадщини, тому має звернутись із позовом до суду про визначення додаткового строку. Вказує, що він не знав про існування заповіту, а тому це є поважною причиною пропуску ним строку для прийняття спадщини.
Посилаючись на викладене, позивач просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 в один місяць.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 27 грудня 2018 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заповіт, виданий ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1, не містить будь-яких інших відомостей, які б дозволили встановити той факт, що дійсна воля заповідача ОСОБА_4 полягала у передачі частини спадкового майна (земельної ділянки) саме ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, а не іншій особі з такими ж прізвищем, ім`ям та по батькові. Крім того, позивачем до матеріалів справи не додано жодних доказів, на підставі яких можна дійти висновку про належність заповіту саме позивачу. Таким доказом, на думку суду, є судове рішення про встановлення факту належності заповіту позивачу. Проте як убачається з матеріалів справи, позивач із такими вимогами у порядку окремого провадження до суду не звертався. Не містить такої вимоги і позовна заява у цій справі. Таким чином, посилання позивача на те, що ОСОБА_4 заповіла своє майно саме йому, за своєю суттю є припущенням, на якому не може ґрунтуватися доказування у справі відповідно до приписів частини шостої статті 81 ЦПК України.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 строком в один місяць.
Додатковою постановою цього ж суду від 12 червня 2019 року вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ні у главі 17 "Посвідчення заповітів" Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, ні у главі 3 "Посвідчення заповіту" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якими унормовуються ці питання та містяться вимоги до заповіту, не зазначається, які відомості про спадкоємця, крім ПІБ, вказуються у заповіті. Наданий позивачем дублікат заповіту посвідчений нотаріально, а тому при його посвідченні у нотаріуса не виникло сумнівів щодо внесених у заповіт відомостей. Отже, він відповідав вимогам законодавства, оскільки в іншому випадку нотаріус відмовив у його посвідченні. Перші відомості про наявність заповіту отримані ОСОБА_1 лише у серпні 2018 року, коли йому надійшов лист державного нотаріуса Кравцової Л. М., якій тільки з цього часу стала відома його адреса. Через місяць, отримавши копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4, дублікат заповіту, ОСОБА_1 вже звернувся до суду із цим позовом про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У травні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що ОСОБА_1 на початку серпня 2018 року, отримав лист від 02 серпня 2018 року № 735, у якому нотаріусом встановлено строк протягом якого він зобов`язаний надати докази прийняття спадщини - 12 серпня 2018 року, або доказ звернення до суду із позовною заявою про надання додаткового строку на прийняття спадщини. Проте ОСОБА_1 вчасно документи не подав, а позов подано лише 12 вересня 2018 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Відповідно до копії дубліката заповіту від 25 лютого 2005 року серії НОМЕР_2, ОСОБА_4 заповіла належну їй земельну ділянку № НОМЕР_3 площею 6,75 га ОСОБА_1 .
Згідно із запитом про отримання доступу до персональних даних від 10 листопада 2014 року № 2842/2?14, нотаріус запитував із Обласного АДС ДМС відомості щодо реєстрації місця проживання та інші персональні дані, що містяться у картотеці реєстраційного обліку адресно-довідкового сектору про місце проживання ОСОБА_1, рік народження та місце народження.
Орган ДМС надав відповідь про неможливість надання запитуваної інформації, оскільки для надання довідки необхідно вказати дату народження особи, інформація щодо якої запитується.
02 серпня 2018 року нотаріусом за вих. № 735/02-14 на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення, у якому зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка залишила на його користь заповіт. ОСОБА_1 роз`яснено положення статей 1268, 1270 та 1272 ЦК України та запропоновано в строк до 12 серпня 2018 року надати нотаріусу докази прийняття спадщини або звернення до суду з позовом про встановлення додаткового строку на прийняття спадщини. Зазначено, що при неотриманні відповіді до зазначеного часу, свідоцтво про право на спадщину буде видане іншим спадкоємцям, які прийняли спадщину.