1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 428/8343/18

провадження № 61-11962св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,


учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: держава Україна в особі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційного суду Луганської області,

третя особа - Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційного суду Луганської області, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування збитків, завданих внаслідок ухвалення незаконних рішень,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 січня 2019 року у складі судді Кордюкової Ж. І. та постанову Луганського апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Яреська А. В., Гаврилюка В. К., Дронської І. О.,

ВСТАНОВИВ:



1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з указаним позовом, в якому просив відшкодувати йому за рахунок держави Україна 4 672 312, 38 грн матеріальних збитків, з підстав передбачених статтею 56 Конституції України

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 16 липня 2008 року наказом від 15 липня 2008 року № 76-к його незаконно звільнено з роботи на ЗАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот". Рішенням суду від 29 червня 2011 року, ухваленим у справі № 2-69/11, його поновлено на роботі на ПрАТ "Азот", яке 17 лютого 2012 року було примусово виконано у межах виконавчого провадження № 31207166, а 17 лютого 2012 року він звільнився з роботи за власним бажанням, проте в цей день йому не виплачена середня заробітна плата за період з 30 червня 2011 року по 16 лютого 2012 року, що змусило його звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за період з 30 червня 2011 року по 16 лютого 2012 року.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 07 серпня 2013 року, ухваленим у справі № 1227/1535/2012, його визнано таким, що перебував у вимушеному прогулі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 26 673,39 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 25 лютого 2015 року після його перегляду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

14 листопада 2014 року він звернувся з позовом до Сєвєродонецького міського суду Луганської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди (справа № 428/7002/14-ц), за результатами розгляду якого 23 квітня 2015 року суд ухвалив рішення, яким частково задовольнив його позовні вимоги, а саме в частині стягнення середнього заробітку при звільненні та повністю задовольнив позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди. 22 червня 2015 року Апеляційний суд Луганської області змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнув середній заробіток у повному обсязі. 23 вересня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення Апеляційного суду Луганської області від 22 червня 2015 року в частині розміру компенсації та передав справу на новий розгляд. 04 листопада 2015 року Апеляційний суд Луганської області постановив рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог. 18 лютого 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін зазначене рішення суду апеляційної інстанції. 14 грудня 2016 року Верховний Суд України скасував рішення суду апеляційної інстанції від 04 листопада 2015 року та постанову суду касаційної інстанції від 18 лютого 2016 року, при цьому залишив в силі рішення суду першої інстанції від 23 квітня 2015 року.

22 лютого 2017 року Верховний Суд України відмовив в задоволенні його заяви від 29 грудня 2016 року про забезпечення однакового застосування норм чинного законодавства України.19 квітня 2017 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні його заяви від 15 березня 2017 року про виправлення арифметичних помилок у постанові від 14 грудня 2016 року.

Постановивши незаконні рішення Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Апеляційний суд Луганської області порушили гарантії, передбачені статтями 8, 21, 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, чим завдали йому матеріальну шкоду в сумі 4 672 312,38 грн, яка підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок держави.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Сєвєродонецький міський суд Луганської області заочним рішенням від 21 січня 2019 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач мав звернутися з цим позовом до держави в особі Міністерства юстиції України, яке наділене повноваженнями представляти її інтереси у судах України, оскільки одним із основних завдань Міністерства юстиції України є забезпечення представництва інтересів держави у судах України, здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб`єктів та України (підпункт 4 пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 02 липня 2014 року (зі змінами).

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Луганський апеляційний суд постановою від 15 травня 2019 року заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 січня 2019 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов із належним дотриманням норм процесуального та матеріального права, при оцінці доказів у справі вірно визначив їх належність та допустимість, надав оцінки усієї їх сукупності у їх взаємовідношенні, не допустивши при цьому таких порушень правил оцінки доказів, що давали б підстави для зміни чи скасування рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 19 червня 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 січня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції у порядку статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, оскільки ухвалені з прямим порушенням статей 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 24, 55, 56, 64 Конституції України, статей 6, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, статей 213, 309, 338, 341, 355 ЦПК України (у редакції, що діяла на час постановляння незаконних рішень), статей 263. 403, 404 ЦПК України, що є підставою для їх скасування у порядку статті 411 ЦПК України.

З огляду на те, що внаслідок свідомого нехтування приписами Конституції України суди взагалі не розглядали позов по суті і обставини справи не з`ясовували, справа № 428/8343/18 підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, у порядку статті 411 ЦПК України.

Стосовно висновків судів щодо суб`єктивного складу сторін у справі № 428/8343/18 вказує наступне.

Відповідно до частини другої статей 48, 49, 58 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Оскільки шкода, яка є предметом позову, завдана Верховним Судом України, Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ та Апеляційним судом Луганської області, а відповідає за цю шкоду держава Україна, то позов був поданий до держави Україна у особі органів, які її завдали і брали участь у цій справі.

При цьому, відповідно до частини першої статті 20 ЦПК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно з пунктом 57 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (зі змінами) Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує представництво інтересів держави, Президента України. Кабінету Міністрів України, міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, його посадових осіб під час урегулювання спорів, розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб`єкта та України.

Міністерство юстиції України не відповідає за зобов`язаннями держави Україна, а отже не є відповідачем у суді за позовами до держави Україна.

З огляду на це, Положення про Міністерство юстиції України не передбачає повноважень представництва у суді, оскільки суд є органом вирішення спорів, а не їх врегулювання. Процедура мирного врегулювання спору під час розгляду справи не здійснювалась.

Окрім цього, навіть якщо Міністерство юстиції України є представником інтересів держави, то лише під час урегулювання спорів, а не під час їх вирішення у суді.

Крім цього жодною нормою ЦПК України не передбачено обов`язок або право позивача визначати порядок представництва інтересів держави Україна у суді.

Здійснення судочинства не належить до компетенції Міністерства юстиції України оскільки така компетенція належить судовій гілці влади, яку на час виникнення спірних правовідносин здійснювали Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд з розгляд у цивільних і кримінальних справ та Апеляційний суд Луганської області.


................
Перейти до повного тексту