Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 202/1812/17
провадження № 61-12557св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року у складі судді Волошина Є. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що сторони у справі з 17 серпня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу за спільні кошти, позивачем та відповідачем була придбана квартира АДРЕСА_1 . Право власності на цю квартиру було зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 60 СК України зазначена квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та між сторонами не досягнуто домовленості про поділ (виділ) майна в натурі.
На підставі вказаного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд здійснити поділ спільного майна подружжя, а саме - квартири АДРЕСА_1 , виділивши позивачу та відповідачу по Ѕ частині квартири; поділити в натурі квартиру АДРЕСА_1, передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і визнати за ними право приватної власності на відокремлені частини квартири, що відповідають розміру Ѕ частки кожній із сторін у спільному майні.
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визнання права особистої приватної власності та поділ майна подружжя.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що грошових коштів на придбання спірної квартири ОСОБА_1 не надавав. Зазначає, що сам по собі факт придбання спірної квартири в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Спірна квартира була придбана за кошти, отримані від продажу квартири ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_2 ) та подаровані ОСОБА_2 з метою придбання квартири. Отже, ця квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Під час перебування сторін у шлюбі, 08 січня 2013 року, вони за сумісні кошти подружжя придбали автомобіль "Пежо 206", 2007 року випуску, який був зареєстрований за ОСОБА_1 . Проте, ОСОБА_2 стало відомо, що станом на 31 травня 2017 року цей автомобіль, який є сумісною власністю подружжя, перереєстровано на іншого власника. Зазначає, що автомобіль ОСОБА_1 відчужено без її згоди, коштів від реалізації спільного сумісного майна ОСОБА_2 не надавав. Відповідно до оцінки вартості майна середня вартість автомобіля "Пежо 206", 2007 року випуску, складає 5 499 доларів США, що за курсом НБУ станом на момент подання зустрічного позову складає 143 633 грн.
На підставі вказаного, уточнивши вимоги, ОСОБА_2 просила визнати квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 64,7 кв. м, особистою приватною власністю ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 71 816,50 грн в рахунок вартості Ѕ частки автомобіля "Пежо 206", 2007 року випуску, що є спільним неподільним майном подружжя сторін та який був відчужений без відома позивачки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 64,7 кв. м, житловою площею 37,9 кв. м.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 64,7 кв. м, житловою площею 37,9 кв. м.
В іншій частині первісного позову відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 24 500 грн в рахунок вартості частки автомобіля Пежо 206, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, код НОМЕР_2 .
В іншій частині зустрічного позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира придбана сторонами під час зареєстрованого шлюбу, тому належить їм на праві спільної сумісної власності. При цьому ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів придбання цього майна за її особисті кошти. У зв`язку з чим, у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, наявні правові підстави для визнання за кожним право власності на Ѕ частину цієї квартири.
Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог щодо поділу майна в натурі, місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів існування технічної можливості виділу частки або поділу квартири відповідно до часток співвласників, у зв`язку із чим суд позбавлений можливості перевірити необхідні умови для вирішення цього питання.
Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок компенсації вартості Ѕ частки відчуженого ним автомобіля 24 500 грн, місцевий суд виходив із вартості зазначеного транспортного засобу, визначеної відповідно до договору купівлі-продажу цього транспортного засобу від 07 вересня 2016 року. При цьому суд зазначив, що доказів використання в інтересах сім`ї грошових коштів, отриманих ОСОБА_1 від продажу автомобіля, суду не надано.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя скасовано та відмовлено в задоволені цих позовних вимог.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та поділ майна подружжя скасовано з ухваленням нового рішення в цій частині.
Визнано квартиру, загальною площею 64,7 кв.м, житловою площею 37, 9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
В решті рішення суду залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2, оскільки придбана нею за особисті кошти,які отримані нею від продажу квартири, що належала її бабусі.
Також апеляційний суд зазначив, що, вирішуючи питання про стягнення з відповідача за зустрічним позовом в рахунок компенсації вартості відчуженого не в інтересах сім`ї автомобіля грошових коштів у розмірі Ѕ частини вартості транспортного засобу, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та вірно визначив ціну, яка підлягає стягненню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог за первісним позовом та в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом, скасувати постанову апеляційного суду повністю. Ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі та про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбана сторонами під час зареєстрованого шлюбу.
Твердження ОСОБА_2, що ця квартира придбана за кошти її бабусі, які були отримані від продажу іншої квартири, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки не відповідають дійсності і будь - яких доказів на підтвердження того, що кошти, отримані від продажу квартири, були спрямовані на купівлю спірної квартири суду не надані.
Також в касаційній скарзі зазначено, що апеляційним судом залишено поза увагою, що спірний автомобіль, придбаний під час зареєстрованого шлюбу, було відчужено ще до звернення ОСОБА_2 до суду із позовом про розірвання шлюбу, і тому ОСОБА_2 була обізнана про цю угоду. Отже, стягнення грошової компенсації у рахунок вартості частки автомобіля є неправомірним.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Полтавець Т. О. зазначає, що, крім іншого, факт надання грошових коштів ОСОБА_3 своїй онучці ОСОБА_2 також підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю, виданою 21 лютого 2014 року, відповідно до якої бабуся уповноважує онучку зняти її з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_3 та зареєструвати за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 53" у спірній квартирі було зареєстровано три особи, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 . Позивач за первісним позовом у квартирі ніколи не був зареєстрований, в зв`язку з тим, що йому добре відомо, що ця квартира придбана за гроші ОСОБА_3 та є особистою приватною власністю ОСОБА_2 ОСОБА_3 до моменту смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2, спірна квартира була її єдиним житлом.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано цивільну справу.
06 серпня 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи за його участю, справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 17 серпня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року розірваний.
Під час зареєстрованого шлюбу, а саме - 11 березня 2014 року, ОСОБА_2 була придбана квартира АДРЕСА_1, загальною площею 64,7 кв. м, житловою площею - 37,9 кв. м.
Установлено, що ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_4 .
20 березня 2000 року ОСОБА_3 склала заповіт на випадок своєї смерті, яким усе належне їй майно заповіла онучці ОСОБА_6 .
Відповідно до довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Литвиненко І. В. 21 лютого 2014 року, ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_2, бути її представником по питанням: зняття її з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстрації її за адресою: АДРЕСА_2 .
11 березня 2014 року ОСОБА_3 уклала договір купівлі-продажу, відповідно до якого продала квартиру АДРЕСА_4 за 339 727 грн. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Олійник С. В. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав прийнято нотаріусом 11 березня 2014 року. Відповідно до пункту 3 договору грошові кошти за продану квартиру ОСОБА_3 отримала від покупців особисто до підписання цього договору.
11 березня 2014 року, на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 149 000 грн. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Павловською Г. О.
08 січня 2013 року ОСОБА_1 було придбано транспортний засіб - автомобіль марки "Пежо", модель 206, 2007 року випуску, чорного кольору, номер кузову НОМЕР_2, д.н.н. НОМЕР_1, який був зареєстрований на ОСОБА_1
07 вересня 2016 року вищезазначений автомобіль, відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 1242/2016/054024, був відчужений ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 за 49 000 грн.
Своєї згоди на укладання вищезазначеного договору купівлі-продажу транспортного засобу ОСОБА_2 не надавала.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року про розірвання шлюбу встановлено, що між сторонами шлюбні стосунки були фактично припинені з 2015 року.
07 червня 2017 року ОСОБА_2 повторно зареєструвала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.