ПОСТАНОВА
Іменем України
22 листопада 2019 року
Київ
справа №1540/4181/18
адміністративне провадження №К/9901/20247/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року (суддя Цховребова М.Г.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року (судді Шляхтицький О.І., Потапчук В.О., Семенюк Г.В.) у справі №1540/4181/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМСУ в Одеській області, відповідач), в якому просив:
- визнати наказ відповідача від 09 серпня 2018 року № 151 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним і скасувати його;
- зобов`язати відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що в липні 2018 року звернувся до ГУ ДМСУ в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні. При зверненні до міграційних органів позивач наголошував, що побоюється повернення до країни походження як для себе так і для його цивільної дружини зі спільними дітьми. Це зумовлено тим, що в Україні позивач познайомився зі свою цивільною дружиною і повідомив про це свою родину в Гвінеї, однак отримав негативне ставлення та погрози. На переконання позивача, в нього є об`єктивні побоювання за своє життя та здоров`я у разі повернення до країни походження. 15 серпня 2018 року позивач отримав повідомлення від 09 серпня 2018 року № 5/1-615 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу від 09 серпня 2018 року № 151. Позивач вважає, що рішення відповідача є необґрунтованим і незаконним, оскільки прийняте без урахування і дослідження усіх обставин, які мають юридичне значення.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 11 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року, в задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов`язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.
Суди дійшли висновку, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На думку судів попередніх інстанцій, основною метою звернення позивача до ГУ ДМСУ в Одеській області є бажання легалізації перебування на території України, але ця умова не відповідає критеріям поняття "біженець".
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
На рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Аргументи скаржника полягають у тому, що суди не звернули увагу на реальні побоювання ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни походження - Гвінеї.
Скаржник акцентує увагу Верховного Суду на те, що в анкеті та проведеному з ним інтерв`ю він зазначав, що причиною виїзду з Гвінеї є отримання освіти. Після приїзду до України позивач познайомився з українською дівчиною ОСОБА_2, однак його батьки заперечували проти їхніх стосунків, оскільки дівчина є християнкою, у зв`язку із чим припинили сплачувати кошти за навчання позивача в університеті. ОСОБА_1 неофіційно одружився з ОСОБА_2 у мечеті, про що повідомив батькам, але останні відмовилися прийняти цей шлюб. Позивач зазначав, що саме через одруження з українською православною дівчиною його можуть вбити у разі повернення до країни походження. Позивач вважає, що у разі повернення до Гвінеї його життю загрожуватиме небезпека, що суперечить вимогам статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, на думку позивача, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази по справі, не надали оцінку всім обставинам у сукупності та прийняли незаконне та необґрунтоване рішення у справі.
Позиція інших учасників справи
Представник ГУ ДМСУ в Одеській області подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року - без змін.
Зазначає, що аналізом наданої позивачем інформації, ураховуючи інформацію по країні походження позивача, можливо встановити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до позивача нелюдського поводження або катування у разі повернення до Гвінеї.
Таким чином, під час розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події його переслідувань чи утисків у країні походження за політичною, релігійною чи іншими ознаками.
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги
Ухвалою від 25 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. від 21 листопада 2019 року підготовчі дії закінчено, справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року у справі № 815/2950/17, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ ДМСУ в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення від 16 травня 2017 року № 90, зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 травня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у справі № 815/2950/17.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2018 року відмовлено у прийнятті заяви представника ОСОБА_1 - Фіхтмана Руслана Леонідовича про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2017 року по справі № 815/2950/17, заяву повернуто заявнику.
30 липня 2018 року позивач вдруге звернувся до відповідача із заявою № 122 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначав, що повторне звернення до міграційного органу зумовлено появленням нововиявленої обставини, на підтвердження чого надав ксерокопію заяви його батька до поліції.
09 серпня 2018 року посадовою особою відповідача на підставі пункту 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" складено висновок про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом відповідача від 09 серпня 2018 року № 151 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Республіки Гвінея ОСОБА_1 .
Не погодившись із зазначеним наказом відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
На виконання ухвал суду першої інстанції відповідачем надано копії матеріалів особових справ позивача № 2018OD0114 та № 2017OD0061, а також протокол № 0452, зареєстрований за № 1330/MSPT/DGPN/CUS/2017 від 15 вересня 2017 року, та свідчення ОСОБА_1 від 15 вересня 2017 року на французькій мові та у перекладі на українську мову.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
В силу положень частини сьомої статті 5 КАС України іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту визначається Законом України від 08 липня 2011 року № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 указаного Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
У частині другій статті 5 Закону № 3671-VI визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Згідно з абзацом 5 частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Приписами статті 7 Закону № 3671-VI передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.