Постанова Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 757/11968/14-к
провадження № 51-6848км18
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Бущенка А.П., Стороженка С.О., за участю: секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Данько Д.О., захисника Геруса Ю.М.,
потерпілого ОСОБА_1,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника Геруса Ю.М. на вирок Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100000000165, щодо
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецька,
жителя
АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 121 КК з урахуванням положення ч. 3 ст. 68 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 8 місяців.
Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 21 березня 2018 року вирок щодо ОСОБА_2 залишив без змін.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він, вважаючи, що ОСОБА_1, у службовому підпорядкуванні якого він перебував, упереджено ставиться до нього, діючи на підставах образи та бажаючи помстися, вирішив організувати заподіяння останньому тяжких тілесних ушкоджень, замовивши виконання цього злочину іншій особі, для чого звернувся до ОСОБА_3 з проханням підшукати виконавця, на що той погодився.
У період з 20 по 25 грудня 2013 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 фотокартку ОСОБА_1, інформацію про його місце проживання, завдаток у сумі 8000 грн, ємкість з сірчаною кислотою та обговорив передачу другої частини грошової винагороди в розмірі 3000 доларів США після заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_1 .
Однак у подальшому, ОСОБА_3, усвідомивши злочинний умисел ОСОБА_2, спрямований на вчинення тяжкого злочину, відмовився від участі у його вчиненні та повідомив ОСОБА_1 про те, що стосовно нього готується кримінальне правопорушення, а останній повідомив про це правоохоронним органам, у зв`язку з чим було прийнято рішення про виявлення і документування злочинних дій ОСОБА_2 за допомогою організації негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_1
31 січня 2014 року ОСОБА_2 при зустрічі підтвердив ОСОБА_3 про необхідність вчинення кримінального правопорушення щодо ОСОБА_1, а 03 лютого 2014 року ОСОБА_3 по телефону повідомив йому, що замовлення виконане, і наступного дня ОСОБА_2 передав останньому 12 000 грн.
Таким чином, ОСОБА_2 здійснив усі дії, які вважав необхідними для вчинення кримінального правопорушення стосовно ОСОБА_1, та безпосередньо довів до кінця свій злочинний намір, спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень на замовлення, однак злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_3 спільно з працівниками УБОЗ ГУМВС України в м. Києві здійснив дії, спрямовані на виявлення, документування та затримання ОСОБА_2 за організацію вказаного кримінального правопорушення.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Герус Ю.М. ставить вимогу про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 . Посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушення кримінального процесуального закону. Вказує, що суд не звернув уваги, що матеріали НСРД не були відкриті стороні захисту, не з`ясував питання, чи був би вчинений злочин без втручання правоохоронних органів. Звертає увагу на відсутність у матеріалах провадження звукозапису судового засідання від 22 квітня 2015 року. Вважає за необхідне призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу та просив задовольнити її.
Прокурор та потерпілий заперечували проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Відповідно до положень ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Положеннями ст. 62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно зі ст. 85 КПК належними також є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Статтею 86 КПК визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 92 КПК на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 13 січня 2005 року в справі "Капо проти Бельгії" зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом у світлі п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
Крім того, у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
З матеріалів кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_2 видно, що при здійсненні судового провадження судами першої та апеляційної інстанцій вимоги кримінального процесуального закону було дотримано повною мірою.
Суд першої інстанції належним чином дослідив зібрані у кримінальному провадженні докази в їх сукупності, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та обґрунтовано визнав, що винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 121 КК, поза розумним сумнівом доведено належними та допустимими доказами. З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції.