Постанова
іменем України
05 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 211/7136/14-к
провадження № 51-5367км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника Уманець Б.Б. в інтересах засудженого на вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 20 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2017 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочинів, передбачених частинами 3 та 4 статті 152, частиною 3 статті 153 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Оскаржені судові рішення
1. Зазначеним вироком ОСОБА_1 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за частиною 3 статті 153 КК - на строк 8 років; за частиною 3 статті 152 КК - на строк 10 років; за частиною 4 статті 152 КК - на строк 13 років. На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим засудженому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.
На підставі частини 5 статті 72 КК засудженому зараховано у строк відбування покарання період його попереднього ув`язнення з 22 вересня 2014 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
2. За обставин, детально викладених у вироку, суд визнав доведеним, що засуджений вчинив ряд злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості щодо малолітніх і неповнолітніх, а саме:
- в перших числах липня 2009 року вдень на АДРЕСА_1 засуджений, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, застосувавши фізичне насильство, примусив свою співмешканку ОСОБА_2 вступити з ним у статевий контакт в присутності її малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, тим самим вчинивши розпусні дії стосовно останньої. Потім, використовуючи встановлений ним психологічний контроль над малолітньою та її безпорадний стан, він зґвалтував ОСОБА_4, а також насильно задовольнив з нею свою статеву пристрасть неприродним способом в присутності її матері;
- 27 березня 2011 року з 15:00 по 15:10 в квартирі АДРЕСА_2 засуджений, застосувавши погрози та фізичну силу, зґвалтував малолітню ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- цього ж дня з 15:10 по 15:30, скориставшись тим, що неповнолітня ОСОБА_6 тривалий час перебуває під його психологічним контролем, подавивши волю потерпілої до супротиву, засуджений зґвалтував її;
- вдень 10 травня 2014 року в будинку на АДРЕСА_3, подавивши волю потерпілої до супротиву погрозами застосування фізичної сили, засуджений зґвалтував неповнолітню ОСОБА_5 ;
- 23 червня 2014 року приблизно о 10:00 у будинку на АДРЕСА_3 засуджений, погрожуючи застосуванням фізичної сили, зґвалтував неповнолітню ОСОБА_5 .
3. За епізодом, що мав місце в серпні 2008 року в денну годину на АДРЕСА_1, ОСОБА_1 виправдано за пред`явленим обвинуваченням у зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
4. Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 27 грудня 2017 року вирок районного суду залишив без змін.
Вимоги і доводи касаційних скарг
5. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення і закрити кримінальне провадження.
6. Суть доводів скарги зводиться до того, що суперечливі показання потерпілих і свідків та висновки експертиз не доводять винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Зокрема, захисник вважає, що експертами були порушені Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів, оскільки ці слідчі дії проводилися за відсутності батьків або законних представників неповнолітніх, висновки експертиз не містять підписів обстежуваних щодо змісту обставин справи. Крім того, на думку захисника, експертами не наведено належного обґрунтування висновку щодо досягнення потерпілими статевої зрілості. Захисник зазначає, що суди не встановили точного часу злочину, вчиненого в перших числах липня 2009 року, а також стверджує, що 23 червня 2014 року потерпіла ОСОБА_7 здійснила статевий контакт із засудженим з метою отримання благ для себе, що виключає зґвалтування. Звертає увагу на те, що апеляційний суд безпідставно відмовив стороні захисту про повторне дослідження висновків експертиз.
7. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Позиції учасників касаційного розгляду
8. Захисники підтримали касаційну скаргу та просили скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення та закрити провадження через відсутність у його діяннях складу злочину. Захисник Уманець Б.Б. звернула увагу Суду на неправильне застосування правил частини 5 статті 72 КК при зарахуванні засудженому у строк відбування покарання періоду попереднього ув`язнення.
9. Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни, вважаючи їх законними та обґрунтованими. Зазначив, що питання про зарахування строку попереднього ув`язнення може бути вирішено в порядку виконання вироку.
Оцінка Суду
10. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що подану скаргу належить залишити без задоволення на таких підставах.
11. Відповідно до статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
12. Суд касаційної інстанції є судом права, тому оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Однак за наявності відповідних доводів сторони у справі Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
13. Суд зазначає, що відповідно до статті 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому КПК. Порядок, на який посилається ця норма, визначається правилами допустимості доказів, передбаченими главою 4 § 1 КПК.
14. Сторона захисту в касаційній скарзі посилалася на те, що висновок експертів є недопустимим доказом, оскільки експертне дослідження потерпілих проводилося за відсутності їхніх батьків або законних представників.
15. Суд погоджується, що експерти у цьому випадку не повною мірою дотрималися вимог Правил проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи. Однак сторона захисту не вказала, які правила допустимості доказів дають підстави для визнання цих доказів недопустимими, і Суд не бачить підстав вважати висновок судів попередніх інстанцій щодо допустимості цих доказів помилковим.
16. Зауваження сторони захисту щодо порядку проведення судової молекулярно-генетичної експертизи № 308, які полягають у тому, що одна з плям на рушнику, вилученому на місці злочину, не була досліджена, можуть мати значення для оцінки достовірності цих доказів. Однак суд першої інстанції дослідив достовірність цих висновків, у тому числі викликавши експертів у судове засідання і надавши сторонам можливість піддати їх перехресному допиту. Суд не бачить підстав ставити під сумнів висновки суду першої інстанції щодо достовірності висновків експертів, тим більше, що сторона захисту не вказала, яким чином зазначені нею порушення позначились чи могли позначитися на достовірності висновків експертів.
17. Суд також не погоджується з доводом щодо недопустимості показань, наданих потерпілою ОСОБА_8 під час слідчого експерименту від 04 листопада 2014 року. Сторона захисту посилається на те, що відомості в протоколі не відповідають відеозапису цієї слідчої дії. Однак, посилаючись на цю обставину, захисник не вказує, яке правило допустимості доказів було порушено у цьому випадку. Невідповідність письмового тексту протоколу відеозапису може позначитися на достовірності цього протоколу. Проте сторони під час розгляду в суді першої інстанції мали можливість дослідити відеозапис цієї слідчої дії і встановити дійсний зміст показань потерпілої під час її проведення. Виходячи з цього, суд не вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо допустимості цього доказу неправильними.