Постанова
Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 681/1222/18
провадження № 61-9524св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області, у складі судді Горгулько Н. А., від 09 січня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І., від 21 березня 2019 року.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні господарськими будівлями і спорудами, витребування документів на житловий будинок, господарські споруди й стягнення моральної шкоди.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 25 червня 2014 року він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Не зважаючи на це, він не має змоги володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, оскільки ОСОБА_2 відмовляється видати йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом (оригінал), домову книжку і документи на сплату комунальних послуг, вчиняє перешкоди у користуванні літньою кухнею та гаражем, замінивши замки на вхідних дверях. Крім того, вказував, що такими порушеннями ОСОБА_2 завдав йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, так як він нервує через те, що довгий час не може розпоряджатись своїм майном.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, усунути перешкоди з боку ОСОБА_2 у володінні, користуванні та розпорядженні житловим будинком, господарськими спорудами - літньою кухнею та гаражем, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, зобов`язавши його надати доступ до них, а також повернути із незаконного володіння свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 червня 2014 року (оригінал), домову книгу на будинок АДРЕСА_1, документи на сплату комунальних послуг, стягнути з відповідача на його користь 10 тис. грн. завданої моральної шкоди.
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивував тим, що 30 грудня 1997 року він уклав шлюб з ОСОБА_3 . Після реєстрації шлюбу він з дружиною та її мамою ОСОБА_4 почали будувати будинок АДРЕСА_1 . Після закінчення будівництва будинок зареєстрували за ОСОБА_4, хоча домовилися між собою, що кожен, хто будував його, має право власності на 1/3 частину у ньому. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Спадщину після її смерті прийняла донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 вона заповіла свою частину в будинку АДРЕСА_1 своєму синові ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, її спадкоємцями були він та син ОСОБА_1 . Після смерті дружини він продовжував проживати в будинку АДРЕСА_1 . Крім того, на момент смерті дружини він був інвалідом другої групи. Таким чином, незважаючи на заповіт дружини, він мав право на обов`язкову частку у спадщині після її смерті як непрацездатний вдівець.
ОСОБА_2 вказав, що під час оформлення спадщини він повідомляв нотаріуса, що будинок АДРЕСА_1 побудований внаслідок спільної праці трьох осіб, та те, що він являється інвалідом другої групи. Звертав увагу нотаріуса на розбіжності в прізвищі дружини та її сина. Проте нотаріус видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 на весь будинок, хоча заповіт був лише на частину будинку. Після смерті дружини у спадщину за законом він прийняв лише 1/2 частину грошових коштів, які зберігалися в Ощадбанку. Після оформлення спадщини ОСОБА_1 обіцяв йому подарувати його частину будинку і, щоб не було сумніву, залишив йому оригінали документів на будинок та дозволив проживати в ньому. Він проживав в будинку до 16 серпня 2018 року. Після цієї дати ОСОБА_1 разом зі своїм сином поміняли замки у спірному будинку, викинувши з нього його особисті речі.
Посилаючись на зазначене, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 червня 2014 року, поновивши йому строк звернення до суду, оскільки він був впевнений, що проживаючи у спірному будинку до смерті його дружини і продовжуючи проживати у ньому після її смерті, він не втратив права на отримання у спадщину належної йому частини майна, а також тому, що він був введений в оману ОСОБА_1 щодо добросовісного відчуження йому 1/2 частини будинку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 09 січня 2019 року первісний позов задоволено частково.
Усунено перешкоди з боку ОСОБА_2 у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 житловим будинком з господарськими будівлями, зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 оригінал свідоцтва про права на спадщину за заповітом від 25 червня 2014 року, домову книгу на будинок АДРЕСА_1, документи на сплату комунальних послуг. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 тис. грн моральної шкоди та 4 500 грн витрат на правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не доведено факту вчинення йому ОСОБА_2 перешкод у користуванні господарськими будівлями по АДРЕСА_1, а тому вимоги про усунення таких перешкод задоволенню не підлягають. Водночас доведено факт володіння ОСОБА_2 та неповернення ОСОБА_1 оригіналу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, домової книги та документів на оплату комунальних послуг, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення. Із урахуванням вимог розумності, виваженості та справедливості, положень статті 1193 ЦК України, суд визначив суму компенсації моральної шкоди у розмірі 5 тис. грн.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 дійсно мав право на обов`язкову частку у спадщині після смерті дружини ОСОБА_3 як непрацездатний вдівець, однак з заявленими ним позовними вимогами звернувся з пропуском трирічного строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено стороною спору.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 09 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підтвердження обставин щодо створення перешкод у користуванні спірним майном та відмови відповідача повернути зазначені у позові документи, позивачем ОСОБА_1 належних та допустимих доказів не надано, а тому у задоволенні зазначених позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю. Оскільки вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про усунення перешкод у користуванні спірним майном та повернення документів, то у їх задоволенні також слід відмовити.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 пропустив трирічний строк позовної давності, наведені ним причини пропуску строку позовної давності свого підтвердження у ході розгляду справи не знайшли. Представник ОСОБА_1 усно у судовому засіданні заявив клопотання про застосування строків позовної давності у цій справі, що є достатнім у розумінні частини третьої статті 267 ЦК України для її застосування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 09 січня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про їх задоволення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, щопри вирішенні спору судами не враховано положення статті 1241 ЦК України, наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України". ОСОБА_2 стверджує, що має право на обов`язкову частку у спадковому майні, однак був її позбавлений, оскільки нотаріус не роз`яснив йому його право на одержання такої частки.
Судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, а тому в іншій частині не є предметом касаційного перегляду із урахуванням положень частини першої статті 400 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції направлено відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому він просить оскаржену постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 грудня 1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження (а. с. 65).
09 серпня 2000 року матір ОСОБА_3, ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого Понінківською селищною радою 09 серпня 2000 року за рішенням виконкому селищної ради № 291 від 26 липня 2000 року, набула у приватну власність житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Її донька ОСОБА_3 прийняла спадщину після неї у вигляді 1/2 частини житлового будинку з відповідними господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 та житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а. с. 66, 67).