ПОСТАНОВА
Іменем України
20 листопада 2019 року
Київ
справа №826/8556/16
адміністративне провадження №К/9901/23420/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
за участі:
секретаря судового засідання Кравченко Р.О.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Горб-Павлушко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Прокуратури міста Києва
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2016 (головуючий суддя - Келеберда В.І.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 (головуючий суддя - Мельничука В.П., судді - Мацедонська В.Е., Костюк Л.О.)
у справі № 826/8556/16
за позовом ОСОБА_1
до Прокуратури міста Києва
про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернулась суду з позовом до Прокуратури міста Києва, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. прокурора міста Києва державного радника юстиції 3 класу О. Валендюка від 05.01.2016 № 18к про звільнення юриста 1 класу ОСОБА_1, з посади старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією та процесуального керівництва прокуратури міста Києва у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України,
- поновити на посаді старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією та процесуального керівництва прокуратури міста Києва;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.05.2016 по день постановлення рішення у справі.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала, що відповідачем при звільненні порушено вимоги трудового законодавства, оскільки звільнення відбулось в період тимчасової непрацездатності. Крім того, позивач вказує, що при звільненні відповідачем не дотримано положень частини першої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо строку звільнення позивача, оскільки з попередженням про майбутнє звільнення позивача ознайомлено 25.11.2015, а оскаржуваний наказ про звільнення видано 05.01.2016, тобто менше ніж за два місяці.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. прокурора міста Києва державного радника юстиції 3 класу О. Валендюка від 05.01.2016 № 18к про звільнення юриста 1 класу ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією та процесуального керівництва прокуратури міста Києва у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією та процесуального керівництва прокуратури міста Києва. Стягнуто з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 100 146, 60 грн.
4. При прийнятті рішень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що звільнення позивача відбулося за відсутності фактичного скорочення займаної ним посади, тобто, за відсутності законодавчо встановлених підстав, а отже - протиправно. Відповідачем не надано доказів скорочення посади, яку обіймав позивач та доказів неможливості переведення позивача з його згоди на іншу роботу, та/або доказів відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також, що відповідач не врахував переважне право позивача щодо залишення на роботі. З огляду на те, що оскаржуваний наказ № 18к о/с було прийнято 05.01.2016, в день тимчасової непрацездатності позивача він також є протиправним у зв`язку з порушенням приписів частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконним та необґрунтованим, а тому просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову.
6. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що звільнення позивача відбулося за відсутності фактичного скорочення займаної посади. Окрім того, як зауважує скаржник, суди дійшли помилкового висновку, що відповідачем було пропущено строки попередження позивача про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, адже про скорочення займаної посади позивачу було відомо ще 15.09.2015. На думку скаржника, позивач не мала будь-яких переваг перед іншими працівниками, оскільки протягом січня-лютого 2015 року дострокову атестацію пройшли всі працюючі прокурорсько-слідчі працівники органів прокуратури міста Києва. Крім того, на момент винесення оскаржуваного наказу, скаржник не повідомляла відповідача про свою хворобу та листок непрацездатності не надавала.
Позиція інших учасників справи
7. Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.02.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокуратури міста Києва.
9. Ухвалою Верховного Суду від 01.11.2019 справу прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
10. У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги з підстав, викладених в касаційній скарзі, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у задоволенні позову відмовити.
11. Позивач у судовому засіданні заперечував проти касаційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
12. ОСОБА_1 з 21.10.1996 працювала в органах прокуратури.
13. Наказом прокурора міста Києва від 26.12.2014 № 4325 позивача переведено на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу, з організованою злочинністю і корупцією та процесуального керівництва прокуратури міста Києва.
14. 23.11.2015 в.о. прокурора міста Києва державним радником юстиції 3 класу О . Валендюком попереджено позивача про звільнення із займаної посади з 25.01.2016.
15. В подальшому, наказом в.о. прокурора міста Києва О. Валендюком від 05.01.2016 № 18 к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)
16. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
18. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
19. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.
20. Частиною четвертою статті 36 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
21. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
22. Частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
23. Відповідно до частини першої та другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
24. Вимогами частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
25. Положеннями частини першої статті 42 Кодексу законів про працю України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
26. Згідно з Класифікатором професій (ДК 003:2010), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327 кваліфікація - здатність виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи. Кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією. Кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються, визначається залежно від вимог до освіти, професійного навчання та практичного досвіду працівників, здатних виконувати відповідні завдання та обов`язки.
27. З аналізу наведеного визначення можна зробити висновок, що кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією.
28. Положення частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України декларує дві імперативні норми. По-перше, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення пропонує працівникові іншу роботу. По-друге, під іншою роботою на тому ж підприємстві, установі, організації в даній статті Кодексу законів про працю України мається на увазі, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакансії, які відповідають його кваліфікації, досвіду роботи та стану здоров`я і які може виконувати працівник, і не лише за місцем роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які були в юридичної особи упродовж періоду від вручення працівнику письмового попередження про звільнення із займаної посади у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці по день його звільнення.
29. Тобто власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
30. Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
31. Згідно з частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
32. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок).