ПОСТАНОВА
Іменем України
21 листопада 2019 року
Київ
справа №815/4237/16
провадження №К/9901/33534/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду, прийняту 03 листопада 2016 року у складі головуючого судді - Бжассо Н.В., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду, постановлену 20 грудня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Бойка А.В., суддів: Танасогло Т.М., Яковлєва О.В.,
І. Суть спору:
1. У серпні 2016 року громадянин Ерітреї ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у якому, просив:
1.1. визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 22 серпня 2016 року № 160;
1.2. зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що рішенням ДМС йому було відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вважає, що відповідачем не прийнято до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни походження, де йому загрожує небезпека.
3. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що вказана позивачем інформація не містить відомостей про події переслідувань та утисків, що виключає прийняття рішення про надання статусу біженця або додаткового захисту.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 3 листопада 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, в позові відмовив.
5. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що у позивача відсутні підстави, передбачені п.п.1,13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для визнання позивача біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту, а тому відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", отже підстави для задоволення позову відсутні.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
6. Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
7. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що при прийнятті рішень суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки фактичним обставинам справи, а саме не звернули увагу на реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - до Ерітреї, а також те, що причиною виїзду позивача із країни походження є те, що він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування у своїй країні, оскільки під час проходження "військової служби" а Ерітреї зазнавав тортур та побиття.
8. У скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
9. Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 2 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за названою скаргою.
10. 5 березня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який ухвалою від 6 березня 2018 року касаційну скаргу прийняв до провадження.
11. Відповідач заперечення на касаційну скаргу не подавав.
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
12. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Еритреї ( Африка ), за національністю - тигриня, за віросповіданням - християнин-ортодокс, має повну середню освіту, неодружений.
13. 03 березня 2012 року ОСОБА_1 прибув до України (м. Херсон) нелегально та звернувся за захистом до Головного управління Державної міграційної служби у Херсонській області.
13.1. В подальшому до країни походження не повертався.
14. 27 червня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак в подальшому особа уникала проходження процедури набуття міжнародного захисту. Свої дії позивач пояснював тяжкою ситуацією, оскільки він в той час лікувався від туберкульозу.
15. 07 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підтверджується матеріалами особової справи.
16. За результатами розгляду документів, щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 21 квітня 2015 року по справі №2014ОD0191 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. Рішенням Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року №522-15 підтримано висновок Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області та відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. Зазначене рішення позивач оскаржив у судових інстанціях.
18.1. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання неправомірним та скасування рішення від 12 серпня 2015 року №522-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовлено.
18.2. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2016 року по судовій справі К/800/10684/16 (815/5817/15) касаційну скаргу ОСОБА_1 на вказані рішення було визнано не поданою до суду.
19. Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року по справі №815/5817/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 12 серпня 2015 року №522-15, зобов`язання прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту набрала законної сили 18 квітня 2016 року.
20. З 17 травня 2016 року (закінчення строку дії довідки про звернення за захистом в Україні № 006609) до моменту чергового звернення за міжнародним захистом, тобто до 22 серпня 2016 року, позивач перебував на території України нелегально, порушуючи чинне законодавство.
21. 22 серпня 2016 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області із заявою № 173 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
22. За результатами розгляду документів щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 22 серпня 2016 року по справі №2016ОD0101 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23. Зокрема, у висновку зазначено, що звернення позивача від 22 серпня 2016 року є очевидно необґрунтованим та не містить жодних нововиявлених обставин, які б дозволяли повторно розглянути заяву ОСОБА_1 Історія переслідування особи є необґрунтованою, не містить підстав для надання захисту в Україні та була повністю розглянута під час попередньої процедури набуття міжнародного захисту.
24. Наказом ГУДМС України в Одеській області від 22 серпня 2016 року №160 відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Ерітреї ОСОБА_1 .
25. Водночас судами встановлено, що звернення позивача за міжнародним захистом обумовлено намірами щодо легалізації в Україні і не пов`язано із ситуацією громадянської належності позивача.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
26. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
27. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
27.1. Згідно з п.1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
28. Відповідно до п.4 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
29. Пунктом 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.