ПОСТАНОВА
Іменем України
19 листопада 2019 року
Київ
справа №826/7375/15
адміністративне провадження №К/9901/19325/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2015 (суддя Гарник К.Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 (головуючий суддя Желтобрюх І.Л., судді: Мамчур Я.С., Шостак О.О.) у справі №826/7375/15 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування повідомлення-рішення податку з доходів фізичних осіб,
ВСТАНОВИВ:
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м.Києві у якому просив визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 18.12.2014 №0006301701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску, податкове повідомлення-рішення від 18.12.2014 №0006291701, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.12.2014 №Ф-68, податкове повідомлення-рішення від 09.02.2015 №0006291701, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2015 №Ф-2341- 23; зобов`язати ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м.Києві зарахувати суму у розмірі 48220,00грн. до валових витрат 2011 року, суму у розмірі 16107,50грн. до валових витрат 2012 року та суму у розмірі 38280,00грн. до валових витрат 2013 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ФОП ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального, процесуального права та неправильної правової оцінки обставин у справі. Як вказує позивач, господарські правовідносини між позивачем і контрагентами оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", належним чином підтверджуються відповідними первинними документами. Позивач наполягає, що ФОП ОСОБА_1 жодних порушень податкового законодавства не вчинено, висновки в акті перевірки про непідтвердження факту вчинення господарських операцій безпідставні, оскільки за даними операціями послуги надані у повному обсязі, оплату вартості проведено, господарські зобов`язання виконані належним чином, використання придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності підтверджено.
Відповідач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.05.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 у справі №826/7375/15.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №826/7375/15 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 15.11.2019 справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 19.11.2019.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами податкового органу проведено документальну планову перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.
За результатами перевірки складено акт від 05.12.2014 №1342/26-54-17-01-17-2840206077. В ході перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:
пункту 177.2 статті 172 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 16965,60 грн.;
абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", внаслідок чого недонараховано та недоутримано суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу у розмірі 34119,31 грн.;
Наказу "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення" та пункту 177.10 статті 177 розділу IV Податкового кодексу України, а саме: книга обліку доходів та витрат ведеться з порушенням порядку її ведення.
За наслідками перевірки ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м.Києві прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 18.12.2014 №0006291701, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 21207,09грн.;
податкове повідомлення-рішення від 09.02.2015 №0006291701, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 19399,51грн.;
рішення від 18.12.2018 №0006301701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску, яким позивачу нараховано 3585,18грн. штрафних санкцій;
вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.12.2014 № Ф-68, якою відповідач вимагає у позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 34119,31 грн.;
вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2015 №Ф-2341-23 якою відповідач вимагає у позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 28982,10 грн.
За наслідками адміністративного оскарження, рішенням ГУ ДФС у м.Києві від 26.01.2015 №257/5/26-15-10-08 скасовано суму основного платежу в частині 1125,97грн. та штрафну санкцію на суму 281,58грн., визначені у податковому повідомленні-рішенні від 18.12.2014 №0006291701, у решті заявлених вимог, а саме рішення від 18.12.2014 №0006301701 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.12.2014 №Ф-68 залишено без змін.
Не погодившись з прийнятими податковим органом рішеннями, ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду про їх скасування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що податкові повідомлення- рішення прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, судами вказано, що оскільки позивач за період, що перевірявся, знаходився на загальній системі оподаткування, а також те, що судом встановлено завищення останнім витрат, та, відповідно, заниження чистого доходу, ним на порушення вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не в повному обсязі нараховувався, утримувався та перераховувався до бюджету єдиний внесок із сум чистого доходу, а тому рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником ненарахованого єдиного внеску є таким, що винесено у відповідності до вимог чинного законодавства.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Отже, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Витрати, які приймають участь у формуванні об`єкта оподаткування - це документально підтверджені витрати операційної діяльності.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.