ПОСТАНОВА
Іменем України
19 листопада 2019 року
Київ
справа №814/5034/13-а
касаційне провадження №К/9901/27409/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Очаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.02.2014 (суддя Лісовська Н.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 (головуючий суддя - Домусчі С.Д., судді: Коваль М.П., Кравець О.О.) у справі №814/5034/13-а за позовом Фермерського господарства "Сана" до Очаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Фермерське господарство "Сана" звернулося до адміністративного суду з позовом до Очаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просило:
визнати протиправним та скасувати наказ від 30.04.2013 № 250 про проведення невиїзної документальної позапланової перевірки;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.06.2013 № 0000362200.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 05.02.2014 позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 11.06.2013 № 0000362200. У задоволенні іншої частині позову відмовив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01.03.2016 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.02.2014 залишив без змін.
Очаківська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Миколаївській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.02.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: статтей 6, 18, 20 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161, пунктів 209.2, 209.6 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях).
Зокрема, наголошує на тому, що оскаржувані судові рішення не є такими, що ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
Очаківською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Миколаївській області проведено позапланову невиїзну перевірку Фермерського господарства "Сана" з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2013, за результатами якої складено акт від 30.05.2013 № 136/22/23396940.
За висновками вказаного акта позивачем допущено порушення статтей 6, 18, 20 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.3 статті 198, пунктів 209.2, 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, що полягали у: безпідставному застосуванні спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства при здійсненні операцій з постачання сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельних ділянках, щодо яких не оформлено право користування в установленому порядку (відсутня державна реєстрація договорів); помилковому заповненні рядку 16 Декларації з податку на додану вартість (скороченої) за вересень 2012 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2012 року в сумі 53462 грн.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 11.06.2013 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000362200, згідно з яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 162669 грн. за основним платежем та 40667 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Задовольняючи позов в частині вимог щодо оскарження податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що податкове законодавство не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на конкретні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатись єдиним обов`язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи в статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. А відтак, продукція, вирощена на земельних ділянках, орендованих платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди таких ділянок, та повинна враховуватись при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва в розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника.
З такими доводами судів погодитись не можна з огляду на таке.
Відповідно до пункту 301.1 статті 301 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.
Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.