Постанова
Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 5459/2701/16-к
провадження № 51-1924 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Ємця О.П., Остапука В.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Матюшевої О.В.,
захисників Музики А.Б., Романів С.І. ( в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Музики А.Б. та Романів С.І. на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 30 липня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу 01 березня 2012 року Чуднівським районним судом Житомирської області за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 4 місяці, покарання відбув,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч.2 ст.15 ч.2 ст.186 ККУкраїни.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Червоноградського міського суду Львівської областівід 30 липня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді арешту на строк 4 місяці.
ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено: за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді арешту строком на 4 місяці;за ч.2 ст.15 ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Вирішено цивільний позов, а також питання про речові докази у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без зміни.
За вироком суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджені за те, що вони, в ніч з 28 на 29 лютого 2016 року, діючи за попередньою змовою, викрали металобрухт, загальною вагою 420 кг., який знаходився поряд із будинком АДРЕСА_3, чим спричинили ОСОБА_3 матеріальну шкоду на суму 966,00 грн.
Крім того, ОСОБА_2, 02 листопада 2016 року близько 15:00 год., перебуваючи на алеї імені Грушевського в місті Червонограді Львівської області, діючи повторно, шляхом ривка відкрито викрав у малолітньої ОСОБА_4 мобільний телефон марки "Alcatel one touch" вартістю 4000 грн., із сім картою оператора мобільного зв`язку "Лайф" вартістю 15 гривень, після чого з викраденим намагався втекти, однак, виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, свій злочинний умисел до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, так як був затриманий працівниками поліції.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Музика А.Б., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1, а кримінальне провадження закрити. В обґрунтування своєї позиції наводить доводи, що за своїм змістом стосуються оскарження фактичних обставин справи. Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не визнав недопустимим доказом протокол огляду місця події від 29 лютого 2016року, адже огляд автомобіля проведено за відсутності ухвали слідчого судді; не дослідив речові докази, чим порушив принцип безпосередності закріплений у ст.23 КПК; всупереч вимог ч.2 ст. 352 КПК України не привів до присяги свідка ОСОБА_5 ; не розглянув клопотання сторони захисту про визнання доказів недопустимими. В свою чергу, апеляційний суд на допущені місцевим судом порушення увагу не звернув та всупереч вимог ст.419 КПК не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу сторони захисту визнано необґрунтованою.
У касаційній скарзі захисник Романів С.І. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. В обґрунтування своєї позиції наводить доводи, що за своїм змістом стосуються оскарження фактичних обставин справи за епізодом крадіжки та вказує про недоведеність вини ОСОБА_2 Стверджує про недопустимість доказів покладених в основу вироку за цим епізодом, а саме: протоколу огляду місця події від 29.02.2016 року та протоколу пред`явлення особи для впізнання від 06.07.2016 року.Зазначає, що місцевий суд безпосередньо не дослідив речові докази. Також при призначенні покарання засудженому за ч.2 ст.15, ч.2 ст.186 КК не врахував те, що він просив вибачення у потерпілої, критично ставиться до скоєного, а також активне сприяння розкриттю злочину, як обставину, що помʼякшує покарання. В свою чергу, суд апеляційної інстанції всупереч вимог ст. 404 КПК України доводів апеляційних скарг сторони захисту належним чином не перевірив, в ухвалі не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, як того вимагає ст.419 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисники Музика А.Б. та Романів С. І. в судовому засіданні вимоги поданих ними касаційних скарг підтримали та просили задовольнити.
Прокурор, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційних скарг сторони захисту, просив залишити судові рішення без змін.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Що стосується тверджень захисників про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також того, що місцевий суд дав неправильну оцінку доказам, то наведене, з огляду на положення як ст.438, так і ст. 433 КПК України, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції. Тому, Суд не має повноважень на перевірку доводів сторони захисту щодо неправильного встановлення судами фактичних обставин справи.
З положень ст. 94 КПК України слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Натомість, зазначені обставини, на які посилаються у касаційних скаргах захисники, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. При перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами нижчих інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Що стосується доводів сторини захисту про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, то слід зазначити наступне.
Твердження , що протокол огляду місця події від 29 лютого 2016 року є недопустимим доказом, оскільки огляд автомобіля проведено без ухвали слідчого судді на обшук, є безпідставні.
Відповідно до частини 1 статті 233 КПК України, ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Тобто, законодавцем окрім можливості проникнення до іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме, можливість проникнути до іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час огляду місця події, слідчим було проведено огляд автомобіля ВАЗ 2104 д.н.з. НОМЕР_1 на підставі добровільної згоди власника ОСОБА_1, що підтверджується його заявою від 29 лютого 2016 року. Скарг чи зауважень щодо проведення цієї слідчої дії ні від власника, ні від інших учасників не надходило. Аргументи захисників про необхідність додаткового винесення ухвали слідчого судді є безпідставними. Апеляційним судом перевірено умови та процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди, тому висновки суду апеляційної інстанції про відсутність порушень кримінального процесуального закону під час огляду автомобіля в ході процесуальної дії, зафіксованої в протоколі огляду місця події від 29 лютого 2016 року та визнання зазначеного доказу допустимим є мотивованими.
Щодо стосується не дослідження речового доказу та порушення принципу безпосередності закріпленого у ст.23 КПК, то Суд погоджується із наявністю порушення, однак, не визнає його істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.