Постанова
Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 761/26591/17
провадження № 51-1537 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Ємця О.П., Остапука В.І.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Матюшевої О.В.,
представника потерпілої Салової Е.В.,
захисника Федака М.Л.,
засудженого ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Федака М.Л. на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017100100002507 за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Іванівці Вінницької області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 : на користь ОСОБА_2 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, на користь ОСОБА_3 260 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 01 березня 2017 року приблизно о 12:05 год, керуючи автомобілем "Chevrolet Tacuma" та рухаючись по вул. Стеценка у м. Києві, порушив вимоги п.п. 2.3 "б", 10.1, 11.4 Правил дорожнього руху, проявив неуважність, перед зміною напрямку свого руху не переконався, що це не створить небезпеки іншим учасникам руху, не впорався із керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем "Daewoo Matiz" під керуванням ОСОБА_3 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а пасажирка її автомобіля ОСОБА_2 - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення, не призначати засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та зменшити розмір відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_3 Зазначає, що суд недостатньою мірою врахував усі дані про особу винного, який отримує дохід від перевезення пасажирів та внаслідок позбавлення його права керувати транспортними засобами буде позбавлений можливості утримувати свою сім`ю, не взяв до уваги наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання, а тому призначене йому додаткове покарання є суворим. Крім того, захисник стверджує, що суди при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_3 не навели мотивів свого рішення, не врахували наявності у засудженого на утриманні трьох неповнолітніх дітей, захисник зазначає, що доказів встановлення потерпілій інвалідності у справі немає, а тому розмір такого відшкодування є завищеним. Суд апеляційної інстанції усупереч ст. 404 КПК України не дослідив повторно обставин справи, не навів мотивів свого рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
Представник потерпілої ОСОБА_3 - адвокат Салова Е.В. подала до суду касаційної інстанції заперечення, в якому просить залишити судові рішення без зміни.
Засуджений та його захисник у суді касаційної інстанції підтримали скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги.
Представник потерпілої заперечувала проти задоволення касаційної скарги, вказувала на те, що внаслідок аварії у потерпілої, яка є молодою жінкою, виникла травма, яка є непоправною, оскільки в неї було істотно знівечено обличчя; моральна шкода, завдана потерпілій, є дуже значною, а тому представник потерпілої просила залишити судові рішення без зміни.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК Українизагальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання (основне чи додаткове) або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення особи та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.