Постанова
Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 520/14489/16-к
Провадження № 51-2058 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Ємця О.П., Остапука В.І.,
при секретарі Матушевській Л.О.,
за участю прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника Старостіна С.О.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016161480002331 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у с. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області, проживає по АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, в тому числі вироком Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2005 року за ч. 4 ст. 296 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі, останній раз вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 квітня 2014 року за ст. 198 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України на 4 роки 1 день позбавлення волі; ухвалою Апеляційного суду Одеської області 27 травня 2014 року звільнений від відбування покарання на підставі ст. 2 Закону України "Про амністію у 2014 році",
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 3 ст. 185 КК України,
за касаційною скаргою захисника Старостіна С.О. на вирок Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 6 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за:
- ч. 4 ст. 296 КК України на 6 років 6 місяців позбавлення волі;
- ч. 3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання 6 років 6 місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту затримання - з 23 вересня 2016 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в строк призначеного покарання зараховано строк попереднього увʼязнення з 23 вересня 2016 року до 20 червня 2017 року, з розрахунку один день попереднього увʼязнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання про речові докази у провадженні.
Вказаним вироком засуджено також ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК України.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 6 березня 2019 року цей вирок змінено.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України засудженим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у строк відбування призначеного покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 23 вересня 2016 року по день набрання вироком законної сили - до 6 березня 2019 року, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
В решті вирок залишено без зміни.
Судові рішення щодо засудженого ОСОБА_2 в касаційному порядку не оскаржуються.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а також у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із проникненням у житло. Злочини вчинено за наступних обставин.
23 серпня 2016 року, приблизно о 19 год. 10 хв., ОСОБА_1, будучи раніше судимим за хуліганство, знаходячись у громадському місці біля кафе-бару "ІНФОРМАЦІЯ_2" по АДРЕСА_7, з мотивів явної неповаги до суспільства, почав безпідставно гучно ображати охоронців зазначеного кафе нецензурною лайкою, на правомірні вимоги припинити порушувати громадський порядок не реагував, після чого, в присутності багатьох інших осіб, дістав з кишені невстановлений предмет, який заздалегідь заготовив для нанесення тілесних ушкоджень, та проявляючи особливу зухвалість, умисно наніс невстановленим предметом потерпілому ОСОБА_3, легкі тілесні ушкодження.
Не припиняючи протиправні дії, зневажливо ставлячись до громадського порядку, порушуючи правила поведінки та моральності, ОСОБА_1 продовжив виражатися нецензурною лайкою в громадському місці, порушуючи порядок та спокій громадян - відвідувачів кафе-бару та інших громадян - жителів прилеглих житлових будинків, умисно наніс удари по вхідних дверях приміщення, розбив склопакети, чим завдав фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 матеріальні збитки на суму 3500 грн.
Після цього, ОСОБА_1, продовжуючи хуліганські дії, з мотивів явної неповаги до суспільства, проявляючи особливу зухвалість, продовжував умисно розмахувати невстановленим предметом, та голосно висловлюватись в нецензурній формі на адресу присутніх охоронців та інших громадян, які намагалися заспокоїти його. Крім того, ОСОБА_1, навмисно на вулиці по асфальту розкидав вазони з квітами, які знаходились біля входу в приміщення кафе.
Зазначені хуліганські триваючі дії ОСОБА_1 були припинені співробітниками поліції.
Також, 23 вересня 2016 року, о 15 годині, ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2, шляхом підбору ключа, проникли в квартиру АДРЕСА_2 , звідки повторно таємно викрали майно та грошові кошти, які належать потерпілому ОСОБА_5, на загальну суму 31790 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1. ставить питання про скасування постановлених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що у вироку суду першої інстанції не зазначено допустимих та достатніх доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, не доведено ознак об`єктивної сторони злочину, а кваліфікуючі ознаки, як особлива зухвалість та мотив явної неповаги до суспільства, нічим не обґрунтовані і не підтверджені. Вважає, що суд не взяв до уваги ст. 36 КК України про необхідну оборону, під яку підпадають дії засудженого ОСОБА_1, тим самим неправильно застосував кримінальний закон. Зазначає про безпідставне визнання потерпілою у справі ОСОБА_6 Повідомляє про вибіркове дослідження доказів. Наголошує, що було порушено право на захист, так як ОСОБА_1 не була надана можливість ознайомитися у повному обсязі з матеріалами кримінального провадження. Повідомляє, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а тому кримінальне провадження в цій частині необхідно закрити на підставі ч. 1 п. 2 ст. 284 КПК України. Наголошує, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляції, не дослідив повторно обставин, досліджених судом першої інстанції неповністю, чим порушив вимоги ст. 404 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Захисник засудженого підтримав викладені у касаційній скарзі доводи.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно з положеннями ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення
Кримінальний процесуальний закон передбачає, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Як убачається з матеріалів провадження, вказаних вимог закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 дотримано.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, суд знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Доводи захисника про те, що не доведено ознак об`єктивної сторони злочину, а такі кваліфікуючі ознаки, як особлива зухвалість та мотив явної неповаги до суспільства, нічим не обґрунтовані і не підтверджені, - безпідставні.
Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за статтею 296 КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.
Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров`я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.
Хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті статті 296 КК України визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності.
Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм хуліганства, як злочину проти громадського порядку та моральності.