Постанова
Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 567/513/16-к
провадження № 51-259 км 17
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Ємця О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Матюшевої О.В.,
захисника Кисельової М.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016180170000152, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ольгополь Чечельницького району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу вироком Острозького районного суду Рівненської області від 28 грудня 2015 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, 75 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців з іспитовим строком на 1 рік,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 лютого 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Острозького районного суду Рівненської області від 28 грудня 2015 року та ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Строк відбуття покарання постановлено рахувати з 05 квітня 2016 року, з розрахунку один день ув`язнення за два дні позбавлення волі, згідно вимог ч. 5 ст. 72 КК.
Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у провадженні.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року на підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк відбування покарання ОСОБА_1 зараховано строк попереднього ув`язнення з 05 квітня 2016 року по 04 квітня 2019 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду, ОСОБА_1 засуджено за те, що він, в ніч з 2 на 3 квітня 2016 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_1, на ґрунті сталих неприязних стосунків, після сварки, що переросла у бійку, під час якої у ОСОБА_1 виник умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_2, умисно, усвідомлюючи небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, завдав потерпілому ОСОБА_2 не менше дев`ятнадцяти ударів кулаками та взутими ногами у груди та живіт, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду. В обґрунтування своєї позиції вказує про неправильну кваліфікацію його дій за ч.1 ст.115 КК, стверджує, що він вчинив злочин, передбачений ст.124 КК, оскільки оборонявся від протиправних дій потерпілого ОСОБА_2 Зазначає, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимог ст.404 КПК, вказаних обставин повторно не дослідив та їх не перевірив. Крім того, не виконав вказівок суду касаційної інстанції, що викладені у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року.
Прокурор у своїй касаційній скарзі, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд неправильно застоcував закон України про кримінальну відповідальність, зокрема, всупереч ч.5 ст.72 КК України, безпідставно зарахував ОСОБА_1 у строк відбування покарання період з 26 липня 2017 року по 06 листопада 2018 року як попереднє ув`язнення. З огляду на те, що 26 липня 2017 року вирок місцевого суду набрав законної сили, після його перегляду апеляційним судом, ухвала якого скасована Верховним Судом лише 06 листопада 2018 року, тобто у вказаний період засуджений відбував покарання. Крім того, всупереч вимог ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду не зазначено мотивів та положень закону, якими суд керувався при прийнятті такого рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Кисельова М.І. касаційну скаргу засудженого підтримала в повному обсязі та просила задовольнити, а скаргу прокурора - частково, лише щодо необхідності скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Прокурор Матюшева О.В. у судовому засіданні касаційну скаргу сторони обвинувачення вважала обґрунтованою та просила задовольнити, а скаргу засудженого підтримала в частині доводів щодо невиконання апеляційним судом вказівок суду касаційної інстанції.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду належить наводити мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Зазначених вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд з достатньою повнотою не дотримався.
Доводи засудженого про невиконання апеляційним судом вказівок суду касаційної інстанції, що викладені у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року, заслуговують на увагу.
Так, вимогами ч.2 ст.439 КПК передбачено, що вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що Верховний Суд у своєму рішенні від 06 листопада 2018 року, скасовуючи ухвалу щодо ОСОБА_1 та призначаючи новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції, вказував про необхідність вжиття заходів для проведення належної перевірки доводів засудженого про застосування до нього незаконних методів слідства.
Натомість, суд при новому розгляді, спростовуючи зазначені доводи, недостатньо їх перевірив, оскільки обмежився твердженням про те, що жодних звернень та заяв від засудженого ОСОБА_1 до правоохоронних органів чи адміністрації ДУ "Рівненський слідчий ізолятор" з приводу застосування до нього недозволених методів слідства не надходило.
Беззаперечно з таким висновком неможливо погодитись, адже апеляційний суд, незважаючи на вказівку суду касаційної інстанції, а також на те, що засуджений ОСОБА_1 неодноразово, в тому числі і під час апеляційного перегляду, вказував про застосування до нього недозволених методів під час проведення досудового слідства, не забезпечив проведення повної, ретельної та ефективної перевірки за його заявою. Отримання відповідей із органів прокуратури та слідчого ізолятора про те, що звернень засудженого із такими заявами до них не надходило, без внесення відомостей до ЄРДР та проведення належного розслідування, через призму статті 1 Конвенції та норм національного законодавства не може розцінюватися як ефективне розслідування. Відсутність проведення належної перевірки заяви ОСОБА_1 шляхом офіційного розслідування, є неприпустимим і в контексті положень статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини.
Виходячи із положень статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов`язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція ЄСПЛ, викладена в рішеннях у справах "Яременко проти України" (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), "Вергельський проти України" (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), "Олексій Михайлович Захарків проти України" (рішення від 24 червня 2010 року), "Нечипорук і Йонкало проти України" (рішення від 21 і квітня 2011 року).
Як визначив Європейський суд з прав людини у справі "Вергельський проти України" (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року) та у справі "Яременко проти України" (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб`єктів владних повноважень в порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.