Постанова
Іменем України
04 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 753/15274/16-ц
провадження № 61-1421св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач)
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом), відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (за первісним позовом), позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року у складі судді Леонтюк Л. К. та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Кашперської Т. Ц., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з матір`ю та відібрання дитини.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 27 листопада 2003 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач ОСОБА_1 зазначала, що подружнє життя з відповідачем не склалося, з весни 2016 року вони проживають окремо один від одного, малолітній син залишився проживати разом з нею у квартирі АДРЕСА_1 1/3 частини якої належить їй на праві власності. Вказувала, що дитина зареєстрована за цією адресою, де створені належні умови для її виховання та проживання, дитина перебуває на обліку у медичному закладі за місцем реєстрації, відвідує дитячий дошкільний заклад та має друзів, а вона працевлаштована, має стабільний дохід, за місцем роботи характеризується позитивно.
Також позивач зазначала, що 07 липня 2016 року під час перебування дитини у її батьків, відповідач без її згоди примусово забрав дитину та утримує її за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_2 . З цього приводу позивач зверталась до правоохоронних органів із заявами про вчинення відповідачем злочинів. При цьому вона неодноразово зверталась до відповідача з проханням повернути їй дитину, проте відповідач ОСОБА_2 дитину їй не повертає та чинить їй перешкоди у побаченні та спілкуванні з сином.
Враховуючи вік дитини, прихильність його до матері, відомості про особу відповідача, який є соціально небезпечним, протиправно викрав дитину у неї та позбавляє дитину і матір можливості спілкуватися, позивач вважала, що для якнайкращого забезпечення інтересів малолітнього сина він повинен проживати разом з нею.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітньої дитини з нею за адресою: АДРЕСА_3, а також відібрати дитину у ОСОБА_2 та повернути їй.
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання дитини.
Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивований тим, що він з ОСОБА_1 не проживає з 2015 року, з того часу вона вихованням сина не займається, коштів на утримання дитини не надає. Вказував, що їх малолітній син проживає разом з ним, отримує все необхідне, що підтверджується висновками Служби у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 зазначав, що він має нормований робочий день, стабільний дохід, постійно слідкує за станом здоров`я дитини та його розвитком, має з сином психологічний контакт та прив`язаність один до одного. Натомість відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не має постійної роботи та заробітку, до членів своєї сім`ї ставиться з грубістю, схильна до образ їх сина, а тому вважав, що вона може своєю поведінкою зашкодити розвитку дитини. Зазначав, що він не має наміру перешкоджати матері у здійсненні її прав та обов`язків щодо їх спільної дитини.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відібрання дитини залишено без розгляду.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Києво- Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання дитини з матір`ю задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Києво- Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання дитини з батьком відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що твердження кожного з батьків про те, що інший з них не зможе належно виховувати та утримувати дитину, взаємні обвинувачення батьків у тому, що дитині не приділяється належної уваги є не чим іншим, як взаємним почуттям образи та розчарування.
Під час розгляду справи батько дитини не довів суду належними доказами, що лише він один займався вихованням та утриманням сина.
Спір між батьками щодо місця проживання дитини обумовлений, перш за все, їх особистими неприязними відносинами, які загострились протягом останнього часу в результаті розпаду їх шлюбу, руйнування надій та сподівань на щасливе сімейне життя, не виправдання взаємних очікувань.
На час розгляду справи особистісний конфлікт між батьками дитини ще не вирішений, обидва перебувають у стадії психологічного відторгнення один одного, не дослуховуються до думки один одного, не чують доводів і не бажають йти на компроміс.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісних позовних вимог та відмову у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з якнайкращих інтересів дитини, визначивши місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Корзан Н. О. залишено без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібрані докази і надав їм належну правову оцінку.
Установивши, що розлука дитини з матір`ю призводить до глибокого травматичного досвіду та страждань дитини, яких вона зазнала внаслідок непередбачуваності власного життя і бажання змінити його на краще, а також відсутність виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір`ю, погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю, а не з батьком, виходячи саме з якнайкращих інтересів дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У січні 2019 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у позовних вимогах повністю та задовольнити його позовні вимоги шляхом визначення місця проживання дитини з батьком.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції суперечать фактичним обставинам справи, зокрема, суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення взяв до уваги висновок Служби у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини від 16 березня 2017 року, залишивши поза увагою, що цей висновок є неповним та складений в порушення пункту 73 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної з захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року (далі - Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної з захистом прав дитини). Цей висновок складений без участі батька дитини та самої дитини.
Також заявник у касаційній скарзі наголошує на тому, що судом першої інстанції було відмовлено відповідачеві та його представнику в задоволенні клопотання про проведення психологічної експертизи дитини, за результатами якого повинно було бути досліджено психологічний стан дитини та її прихильність до одного з батьків.
Крім того заявник у касаційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції в рішенні не тільки не висвітлено доказів у вигляді пояснень свідків, що тривали не одну годину, і повністю підтверджували доводи відповідача за первісним позовом, а й навпаки піддав їх критиці, не надаючи їм оцінки. При цьому судом першої інстанції не було заслухано думки самої дитини.
У касаційній скарзі заявник звертає увагу суду також на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, яка є відступленням від висновків Верховного Суду України у подібних справах.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву, зупинене виконання судових рішень.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У березні 2019 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_6 засобом поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
24 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновків про залишення касаційної скарги без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 27 листопада 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З січня 2014 року сторони фактично припинили шлюбні відносини, дитина залишилась проживати разом з позивачем ОСОБА_1 за місцем реєстрації у квартирі АДРЕСА_1, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності (по 1/3 частині), а відповідач ОСОБА_2 переїхав проживати до будинку АДРЕСА_2, який належить сторонам на праві спільної часткової власності (по 1/2 частині).
Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-соціальної допомоги № 3 Дарницького району м. Києва" від 18 липня 2016 року ОСОБА_4 перебуває на обліку в установі з 25 січня 2012 року.
З 04 грудня 2014 року дитина відвідувала дошкільний навчальний заклад № 256, що підтверджується довідкою від 02 серпня 2016 року, виданою завідувачем Дошкільного навчального закладу № 256.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Судами також встановлено, що 07 липня 2016 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 без згоди позивача за первісним позовом ОСОБА_1 забрав малолітнього сина до себе за місцем свого проживання по АДРЕСА_2 .
Зі змісту акта обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї від 23 вересня 2016 року, складеного завідувачем сектору опіки, піклування та усиновлення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області вбачається, що будинок по АДРЕСА_2, у якому на час обстеження мешкає батько з дитиною, просторий, має площу 140 кв.м, зроблений ремонт, для дитини є окреме ліжко для сну, куточок для навчання та відпочинку. В будинку є всі необхідні речі для дитини. Санітарний стан приміщення задовільний, досить охайний.
06 квітня 2017 року старшим державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області при примусовому виконанні виконавчого листа №753/20054/16, виданого Дарницьким районним судом міста Києва 18 січня 2017 року складено акт, згідно з яким малолітню дитину ОСОБА_4 передано матері ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 07 липня 2016 року по 06 квітня 2017 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 чинив перешкоди позивачеві за первісним позовом ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та прийнятті участі у його вихованні.
Також судом першої інстанції встановлено, що після передачі дитини позивачеві за первісним позовом ОСОБА_1, відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 чинив їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_4 , яка належить сторонам на праві спільної часткової власності (по 1/2 частині кожному).
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою, вселення до житлового приміщення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року скасовано. Позов ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 та її малолітньому сину ОСОБА_4 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_4 . ОСОБА_7 та її малолітнього сина ОСОБА_4 у вказану квартиру.
За договором оренди житлового приміщення від 15 листопада 2017 року ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 винаймала квартиру АДРЕСА_5 . Відповідно до акту обстеження умов проживання від 01 лютого 2018 року, складеного за наслідками проведення обстеження головним спеціалістом Служби у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації ця квартира зі всіма зручностями для дитини у гарному стані, матір з дитиною проводить вільний час активно, дитина займається з приватним педагогом.
Відповідно до відомостей, які містяться в матеріалах справи, 26 квітня 2018 року ОСОБА_2 вдруге забрав дитину у позивача за первісним позовом ОСОБА_1 без її згоди, не надає їй можливості бачити дитину та спілкуватись з нею, що не заперечується сторонами у справі та підтверджується поясненнями свідків, повідомленнями про початок досудового розслідування Конотопського відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області від 13 червня 2018 року, витягом з ЄРДР від 09 червня 2018 року, заявами ОСОБА_1 та її матері ОСОБА_8 за фактом викрадення ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_4 із застосуванням сили та газового балончику, а також незаконного проникнення до житла.
Згідно з висновком Служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 16 березня 2017 року, визнано за доцільне визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_6 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції про права дитини, дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.
У відповідності до статті 153 Сімейного Кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою незалежно від проживання або перебування кожного із них.