Постанова
Іменем України
19 листопада 2019 року
м. Київ
5 серпня 2019 року
м. Ки
справа № 199/5993/13-ц
провадження № 61-26922св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа -Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року у складі колегії суддів: Глущенко Н. Г., Деркач Н. М., Осіяна О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним та усунення від права на спадкування.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її двоюрідна бабуся - ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з квартири АДРЕСА_1 .
Посилалася на те, що батьки ОСОБА_4 (батько ОСОБА_5 1900 року народження та мати ОСОБА_6 1905 року народження) та її син ОСОБА_7 - померли, як і давно померли її дід та бабка, а рідних братів та сестер вона не мала, як і не має рідних дядька чи тітки, що пережили б спадкодавця, не має і тих осіб, з якими ОСОБА_4 проживала б однією сім`єю більше 5 років до дня її смерті.
Вважала, що вона є єдиною спадкоємицею п`ятої черги спадкування і тому звернулася із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк до Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори.
Зазначала, що вона, за рівнем спорідненості, є троюрідною онукою покійної ОСОБА_4 і тому має право на спадкування, як спадкоємиця п`ятої черги. У зв`язку із цим вважала за необхідне встановити факт, що ОСОБА_4 є двоюрідною сестрою ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, просила суд усунути відповідачку ОСОБА_2, яка є рідною онукою ОСОБА_4 (донькою сина ОСОБА_4 - ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ), та на ім`я якої ОСОБА_4 заповіла все належне їй майно за заповітом від 07 грудня 2007 року, від права на спадкування за законом і за заповітом на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 .
Вважала, що відповідачка ОСОБА_2 повинна бути усунена від права на спадкування на підставі частин третьої, шостої статті 1224 ЦК України, оскільки за життя ОСОБА_4 вона ухилялася від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, негідно поводилася щодо спадкодавця (протиправно позбавила житла, застосовувала фізичну силу) та забрала гроші і зникла у невідомому напрямку.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила встановити факт родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_8, усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом та від права на спадкування за заповітом, визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 рокуу складі судді Якименко Л. Г. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин, про усунення від права на спадкування за законом та заповітом, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є двоюрідною сестрою ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Усунуто від права на спадкування за заповітом та за законом ОСОБА_2 після ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 31,7 кв. м, житловою площею 16,8 кв. м, яка складається з: коридору приміщення 1 площею 5,1 кв. м., санвузла приміщення 2 площею 2,8 кв. м, кухні приміщення 3 площею 6,0 кв. м, житлової приміщення 4 площею 16,8 кв. м, кладової приміщення 5 площею 0,3 кв м, балкона літ. І площею 0,7 кв. м в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_1 залишилась єдиною спадкоємицею, яка для спадкодавця є родичкою шостою ступеню споріднення та у строк, передбачений статтею 1270 ЦК України, звернулася до Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4
Районний суд зазначив, що ОСОБА_2, є рідною онукою ОСОБА_4, тому відповідно до статті 1266 ЦК України є спадкоємцем тієї частки спадщини, яка б за законом належала її батьку, ОСОБА_7, померлому ІНФОРМАЦІЯ_4, та мала право на спадкування за правом представлення. 07 грудня 2007 року ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 в Четвертій Дніпропетровській державній нотаріальній конторі склала заповіт на все своє майно, що залишиться після її смерті. 30 вересня 2008 року ОСОБА_4 уклала договір дарування власної квартири на користь відповідачки ОСОБА_2, який був визнаний недійсним рішенням суду.
У судовому засіданні показами свідків встановлено, що ОСОБА_2 ухилялася від виконання свого обов`язку щодо утримання спадкодавця, не дивлячись на неодноразові прохання спадкодавця про допомогу та на наявність в неї можливості надати таку допомогу, тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 1224 ЦК України вона не має права на спадкування за законом.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
ОСОБА_3 , яка є власницею спірної квартири, звернулася до суду з апеляційною скаргою на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року.
08 грудня 2014 року колегією суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області ухвалено рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року скасовано та відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог (а. с. 150-152).
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а рішення апеляційного суду від 08 грудня 2014 року скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а. с.185-186).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2014 року скасовано.
Апеляційний суд зазначив, що згідно з договором купівлі-продажу від 19 липня 2013 року ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_9 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, власником якої на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 06 квітня 2013 року був ОСОБА_9 (а. с. 225). Це право власності ОСОБА_3 зареєструвала 19 липня 2013 року у встановленому законом порядку, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 226).
Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції, в порушення норм матеріального та процесуального права, не встановив хто є власником спірної квартири на момент розгляду справи в суді і не вирішив питання щодо можливості залучення його до участі у справі у встановленому законом порядку, тобто відповідно до статей 33, 34, 35 ЦПК України.
Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 було пред`явлено позов лише до ОСОБА_2, якій спадкодавець ОСОБА_4 заповідала все належне їй майно за заповітами від 04 листопада 2000 року і від 07 грудня 2007 року, проте на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом 28 травня 2013 року і уточнення нею позовних вимог 15 липня 2013 року власником спірної квартири був ОСОБА_9, а на момент повторного уточнення позивачкою позовних вимог 15 листопада 2013 року і на момент ухвалення судом першої інстанції 11 грудня 2013 року рішення у справі, власницею квартири була ОСОБА_3 .
Ураховуючи наведене, колегія суддів зазначила, що суд першої інстанції ухвалив рішення у справі про визнання права власності на спірну квартиру без залучення до участі у справі власника цієї квартири, тобто вирішив питання про право власності на спірну квартиру, що належала на праві власності ОСОБА_3 .
Щодо усунення ОСОБА_2 від права на спадкування на підставі статті 1224 ЦК України, суд апеляційної інстанції вважав, що районний суд не взяв до уваги, що згідно з положеннями статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від спадкування за законом, а відповідачка ОСОБА_2 є спадкоємицею за заповітом, а тому у цій частині районний суд дійшов неправильного висновку.
Щодо вимог ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин між померлими ОСОБА_4 та ОСОБА_8 . апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу на те чи є належні та допустимі докази у справі з приводу таких родинних відносин. Також районний суд не звернув увагу на те, що факт родинних відносин між спадкодавцем ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не встановлено, а встановлення такого факту є однією з умов прийняття спадщини для останньої та визначення черги спадкоємця за законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції при перегляді справи вийшов за межі апеляційної скарги та скасував рішення суду першої інстанції у частині, яку ніхто не оскаржував, а саме: щодо встановлення факту родинних відносин та визнання за нею права власності у порядку спадкування.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права оскільки на час розгляду справи в суді першої інстанції спірна квартира ще не вибула з її володіння, а тому для захисту її права не потрібна була віндикація. При цьому посилається на висновок Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12 та вважає, що нею було обрано правильний спосіб захисту, тобто визнання права власності.
Вказує, що про існування ОСОБА_9, який 29 березня 2013 року з прилюдних торгів придбав спірну квартиру, та про ОСОБА_3, яка 19 липня 2013 року у нього купила спірну квартиру, їй не було відомо.
Звертає увагу на те, що добросовісність ОСОБА_3 не має жодного правового значення та не є перешкодою для витребування у неї майна.
Заявник зазначає, що висновок апеляційного суду про те, що визнання права власності на спадкове майно за нею та усунення ОСОБА_2 від спадкування неможливо вирішити без визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, не має жодного правового значення оскільки ОСОБА_2 спадщину не прийняла, а тому застосуванню підлягає частина перша статті 1272 ЦК України.