ПОСТАНОВА
Іменем України
20 листопада 2019 року
Київ
справа №818/779/16
адміністративне провадження №К/9901/8690/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Калашнікової О.В.,
суддів - Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 818/779/16
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Дюкарєвої С.В., суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2016 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (надалі - ГУ ДФС у Сумській області, відповідач), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу ГУ ДФС у Сумській області від 08 червня 2016 року № 119-0 "Про надання відпустки з наступним звільненням" в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади з 22 липня 2016 року "по скороченню згідно пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та підпункту 1 пункту 1 статті 87 Закону України Про державну службу";
- зобов`язати ГУ ДФС у Сумській області поновити позивача на посаді у юридичному управлінні, яке є правонаступником управління правової роботи, на посаду з функціональними обов`язками, які ОСОБА_1 виконувала до звільнення з роботи у зв`язку із скороченням штату;
- зобов`язати виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
2. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року позов задоволено.
3. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу ГУ ДФС у Сумській області від 08 червня 2016 року №119-о "Про надання відпустки та наступне звільнення" щодо звільнення з 22 липня 2016 року ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора-інспектора відділу правового супроводження перевірок управління правової роботи Головного управління ДФС у Сумській області по скороченню згідно пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу правового супроводження перевірок управління правової роботи Головного управління ДФС у Сумській області.
Стягнуто з ГУ ДФС у Сумській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23 липня по 28 вересня 2016 року в сумі 10758,77грн. (десять тисяч сімсот п`ятдесят вісім гривень 77 копійок).
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу правового супроводження перевірок управління правової роботи Головного управління ДФС у Сумській області та в частині стягнення середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4800 (чотири тисячі вісімсот гривень 59 коп.).
4. Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Крім того, для вирішення питання щодо переважного права залишення на роботі роботодавцю, доцільно було б створити комісію, яка б могла перевірити відповідний рівень кваліфікації та продуктивності праці, працівників, що підлягають скороченню та визначити осіб, які мають переважне право залишення на роботі.
Відповідна комісія відповідачем створена не була, і як наслідок відсутнє рішення роботодавця з висновками та порівняльною характеристикою працівників, кандидатури яких порівнювались при вирішенні питання щодо звільнення ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року, та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції вказав, що після з`ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, враховуючи факт попередження позивача про можливе звільнення у встановлений законодавством строк та відмову позивача від запропонованих вакантних посад, оскаржуваний наказ прийнято відповідачем у відповідності до вимог законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року та залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року.
ОСОБА_1 вказує, що звільнення її з роботи за скороченням штатів є незаконним, оскільки вона має належну продуктивність праці і що на день звільнення з роботи вона має понад 19 років безперервного стажу роботи. Крім того вона має переважне право на залишення на роботі, оскільки інших працівників з самостійним заробітком в сім`ї немає і вона є одинокою матір`ю.
8. У грудні 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1
9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року.
10. 24 січня 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. ОСОБА_1 обіймала посаду головного ревізора-інспектора відділу правового супроводження перевірок управління правової роботи ГУ ДФС у Сумській області у період з 19 січня 2015 року по 22 липня 2016 року.
12. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 840 "Про внесення змін у додаток 1 до Постанови кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року № 85" та наказу ДФС України № 996 від 25 грудня 2015 року "Про затвердження чисельності працівників органів ДФС", передбачено скорочення чисельності працівників ГУ ДФС у Сумській області.
13. Відповідно до наказу ГУ ДФС у Сумській області від 08 червня 2016 року № 119-о ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки та додаткові відпустки з 08 червня по 22 липня 2016 року з наступним звільненням.
14. Пунктом другим цього наказу з 22 липня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади по скороченню згідно з пунктом першим статті 40 Кодексу законів про працю України, підпункту 1 пункту першого статті 87 Закону України "Про державну службу"
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
15. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
16. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
17. Відповідно до підпункту четвертого пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
18. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
20. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) підставами припинення трудового договору зокрема є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
21. Згідно з частиною третьою статті 36 КЗпП України при зміні власника підприємства, а також при його реорганізації (злитті, приєднанні, поділу, виділу, перетворенні) дія трудового договору продовжується. Припинення трудового договору за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу можливе тільки у разі скорочення чисельності чи штату працівників.
22. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
23. Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
24. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
25. Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.