Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 183/5226/18
провадження № 51-3777км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів: Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря
судового засідання Фунікової О.В.,
прокурора Шевченко О. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року у кримінальному провадженні №42018041500000147 щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Новомосковськ, Дніпропетровської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 27 березня 1998 року за частиною 2 статті 215-3, частиною 2 статті 140, частиною 2 статті 206, статті 94, статті 42 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року) до покарання у виді 8 років позбавлення волі
засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки.
Вироком Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року в частині призначеного покарання ОСОБА_1 скасовано та призначено йому покарання за частиною 3 статті 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Так, згідно з вироком 16 квітня 2018 року ОСОБА_1 проник на територію домоволодіння АДРЕСА_2, відігнув частину дверей господарської споруди і проник до неї, звідки, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, таємно викрав снігоприбирач марки "Snow Line - 46Е" вартістю 3519 грн., бензиновий тример марки "Alpina ТВ 320" вартістю 3233 грн., садову тачку на одному колесі та поливний шланг довжиною 50 метрів на котушці, вартість яких не встановлено, належні ОСОБА_2 .
Із викраденим майном ОСОБА_1 з місця скоєння злочину втік, розпорядившись викраденим на власний розсуд та спричинивши ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 6752 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, не оспорюючи висновків суду щодо доведеності його вини та кваліфікації його дій, просив змінити вирок апеляційного суду і на підставі статті 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Вважає, що суд, призначаючи покарання, не в повній мірі врахував пом`якшуючі покарання обставини, тому воно є несправедливим через суворість.
Посилається на те, що при призначенні покарання не враховано вимог статтей 50 та 65 КК.
Зазначив, що суд безпідставно посилався на те, що він має непогашену у встановленому порядку судимість, а отже, схильний до вчинення злочину, оскільки це суперечить матеріалам кримінального провадження та вимогам частини 3 статті 88, пункту 1 частини 1 статті 89 КК, відповідно до яких засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунуто законом, визнаються такими, що не мають судимості. Тобто, ОСОБА_1 вважає себе особою, яка не має судимості.
На його думку, апеляційний суд зробив неправильний висновок про відсутність щирого каяття як обставини, що пом?якшує покарання, у зв?язку з невідшкодуванням ним заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди. Зазначає, що всі викрадені речі було повернуто власнику і він не має матеріальних претензій до нього.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор заперечувала у задоволенні касаційної скарги засудженого. Зазначила, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність непогашеної судимості, а також, що ОСОБА_1 за останні роки чотири рази притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, кожного разу був звільнений від відбування покарання з випробуванням, але на шлях виправлення не став.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 КК, за встановлених судом обставин у касаційній скарзі не оспорено.
Доводи засудженого щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі обвинуваченого Суд, враховуючи надані матеріали кримінального провадження, не може взяти до уваги як обґрунтовані з огляду на таке.
Згідно зі статтею 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Як убачається із судового рішення, призначаючи покарання, суд врахував:
- ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до статті 12 КК є тяжким злочином;
- дані про особу засудженого, який має постійне місце проживання, на обліку у лікарів психіатра, нарколога та фтизіатра не перебуває;
- документи щодо утримання ним малолітньої дитини, матері похилого віку, а також те, що він працевлаштований.
Разом із тим суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність непогашеної судимості, оскільки ОСОБА_1 за вироком Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 27 березня 1998 року був засуджений за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 215-3, частиною 2 статті 140, частиною 2 статті 206, статтею 94, статтею 42 КК 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, однак, оскільки ОСОБА_1 був повторно засуджений вироком Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2008 року за частиною 2 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі статті 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки; вироком Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2008 року за частиною 2 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі статті 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки; вироком Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2011 року за частиною 2 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі статті 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки; вироком Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2016 року за частиною 1 статті 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі статті 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням на строк 1 рік, то перебіг строку погашення судимості починав обчислюватися заново.