Постанова
Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 686/17441/18
провадження № 51-1448 км 19
Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Кулаківського К.О.,
засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_1,
захисника в режимі відеоконференції Рожика Є.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 вересня 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2019 року у кримінальному провадженні № 12018240010004313 від 03 липня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185; ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 вересня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185; ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням положень частин 1, 4 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 26 травня 2018 року приблизно о 01:15, рухаючись по вул. Проскурівського підпілля в м. Хмельницькому, керуючись корисливим мотивом, умисно, повторно, відкрито викрав майно потерпілого ОСОБА_2, чим заподіяв останньому майнової шкоди на загальну суму 2592 грн.
Крім того, ОСОБА_1 03 липня 2018 року приблизно о 13:00, керуючись корисливим мотивом, незаконно проник до підвального приміщення домоволодіння потерпілого ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 ий та таємно, повторно викрав майно потерпілого на загальну суму 1165 грн. При цьому, продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_1, перебуваючи за вищевказаною адресою, проник до приміщення житлового будинку, де, діючи умисно, повторно вчинив крадіжку майна потерпілого ОСОБА_3 на загальну суму 748 грн, однак закінчити свій злочинний умисел до кінця не зміг, оскільки був затриманий потерпілим.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. При цьому зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно було враховано показання потерпілого ОСОБА_2, які, на його думку, є необ`єктивними.
Крім того, засуджений вказує, що апеляційним судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення повторного допиту потерпілого ОСОБА_2, а клопотання щодо повторного дослідження заяви про вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, апеляційним судом взагалі не розглянуто.
Також, засуджений посилається на те, що судами обох інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, що полягає у визнанні рецидиву злочину обставиною, яка обтяжує покарання, та невизнанні щирого каяття та часткового визнання вини обставинами, які пом`якшують покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити, прокурор заперечував щодо задоволення поданої касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. 1 ст. 438 КПК України, одними з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185; ч. 2 ст. 186 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.