Постанова
Іменем України
19 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 332/1977/17
провадження № 61-48295св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Виконавчий комітет Запорізької міської ради
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Новіковим Ігорем Олександровичем, на рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 09 серпня 2018 року у складі судді Безлер Л. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від
20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Бєлки В. Ю.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У липні 2017 року перший заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_1 про витребування майна.
Позов мотивовано тим, що відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 07 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Зюйд" (далі - ТОВ "Інвест Зюйд"), яке діяло в своїх інтересах та в інтересах учасників спільної діяльності Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, військової частини 3009 Кримського територіального командування внутрішніх військ МВС України, передана товариству у власність квартира АДРЕСА_1 .
Розпорядженням голови Комунарської районної адміністрації
від 11 квітня 2007 року № 1092р "Про надання житлової площі військовослужбовцям військової частини 3026 ВВ МВС України" затверджено спільне рішення житлово-будівельної комісії і командування військової частини 3026 ВВ МВС України та надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3, зокрема ордер оформлено на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Рішенням господарського суду міста Києва від 17 травня 2007 року у справі № 32/214 виділено в натурі частку Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України із спільної часткової власності учасників договору простого товариства
від 27 вересня 2005 року № 112/44/1 загальною вартістю 1930706,56 грн, що становить 4,4962% від загальної вартості спільної господарської діяльності та складається із шістнадцяти відповідних квартир та визнано право власності (оперативного управління державною власністю), зокрема, на житлове приміщення (квартиру), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 за Головним управлінням внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 розділу VIII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну гвардію України" Головне управління Національної гвардії України є правонаступником Головного управління внутрішніх військ МВС України.
Однак, заочним рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 04 жовтня 2013 року у справі № 332/4931/13 позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності на зазначену квартиру задоволено. Рішенням апеляційного суду Запорізької області
від 06 грудня 2016 року заочне рішення скасовано та у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Пізніше було встановлено, що на підставі договору дарування
від 27 лютого 2014 року № 443, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, спірна квартира належить останній.
Позивач посилався на те, що вищезазначена квартира вибула із державної власності на підставі незаконного рішення суду та подальшого її відчуження шляхом дарування відповідачу.
Враховуючи викладене, позивач просив з підстав, передбачених статтями 387, 388 Цивільного кодексу України, витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Національної гвардії України вказану квартиру.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 09 серпня 2018 року позовні вимоги першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України до ОСОБА_1, третя особа Виконавчий комітет Запорізької міської ради про витребування майна задоволено.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Національної гвардії України спірну квартиру.
Рішення районного суду мотивовано тим, що право власності Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України на спірну квартиру визнано рішенням господарського суду міста Києва від 17 травня 2007 року. Зазначене рішення набрало законної сили, а тому відповідно до статті 129-1 Конституції України є обов`язковим до виконання.
Згідно з частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 09 серпня
2018 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, Запорізький апеляційний суд погодився з його висновками.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
У грудні 2018 року ОСОБА_7, який представляє інтереси відповідача ОСОБА_1, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 09 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України до ОСОБА_1 про витребування майна, відмовити.
У касаційній скарзі посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.
Так, оскільки договір купівлі-продажу спірної квартири не було зареєстровано, вважає його нікчемним. Окрім цього, суди не дослідили належним чином доказ, який підтверджує відсутність у позивача документа про реєстрацію його права власності на спірну квартиру. У зв`язку з цим, вважає, що позивач не має права звертатися до суду із вимогами про вилучення майна. Зазначене додатково підтверджено рішенням господарського суду міста Києва від 17 травня 2007 року в справі № 32/214, на що суди не звернули увагу.
Вважає, що ОСОБА_1 є законним набувачем права власності на спірну квартиру, оскільки таке право набуте у третього власника
ОСОБА_6 , що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Доводи інших учасників справи:
У січні 2019 року заступником військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України подано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що доводи касаційної скарги необґрунтовані, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому просив оскаржуване рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 09 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.
Також, у січні 2019 року подано до суду відзив на касаційну скаргу представником Головного управління Національної гвардії України за довіреністю Райчуком О . С., в якому зазначено, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до норм матеріального і процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин. Просив рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 09 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.