Постанова
Іменем України
19 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 159/4903/16-ц
провадження № 61-46367св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Старокошарівська сільська рада Ковельського району Волинської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від
07 березня 2017 року у складі судді Логвинюк І. М. та постанову апеляційного суду Волинської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів:
Шевчук Л. Я., Матвійчук Л. В. Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У грудні 2016 року, діючи в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури Волинської області (далі - прокурор) звернувся з позовом до ОСОБА_1, третя особа: Старокошарівська сільська рада Ковельського району Волинської області про розірвання договору оренди землі, зобов`язання вчинити дії.
Позовна заява мотивована тим, що 30 січня 1997 року Старокошарівська сільська рада Ковельського району Волинської області та ОСОБА_1 уклали договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), згідно з яким орендодавець надав орендарю в тимчасове користування строком на 50 років земельну ділянку площею 1 га, яка знаходиться в межах Старокошарівської сільської ради, урочище "Деменшина", для будівництва та обслуговування споруд автосервісу. Орендар зобов`язувався використовувати землю відповідно до цільового призначення та умов надання, а також щорічно вносити орендну плату, яка складається з земельного податку та додаткової плати з урахуванням змін до закону про оподаткування.
Розмір нормативної грошової оцінки, яка використовується для визначення розміру орендної плати, в договорі не встановлено, оскільки на час його укладення нормативна грошова оцінка земель, розташованих на території сільської ради за межами населених пунктів, не проводилася.
Рішенням Ковельської районної ради від 08 квітня 2015 року № 44/33 "Про затвердження технічних документацій з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів" затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку орендує відповідач. Згідно з додатком до цього рішення нормативна грошова оцінка земельної ділянки ставить 1 093 825,92 грн.
Відповідно до інформаційної довідки управління Держгеокадастру у Ковельському районі Волинської області від 15 червня 2016 року нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яку орендує відповідач, з урахуванням коефіцієнта інфляції становить 1 957 748,23 грн.
У зв`язку з визначенням нормативної грошової оцінки земельної ділянки та з урахуванням змін до законодавства про оподаткування, про що був обізнаний ОСОБА_1, він мав сплатити до бюджету сільської ради 30 381,10 грн орендної плати за землю за 2015 рік та 58 732,45 грн - за 2016 рік. Однак, порушуючи умови договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), відповідач зазначеної заборгованості не сплатив.
Прокурор також стверджував, що окрім зазначених порушень умов договору ОСОБА_1 тривалий час не використовує орендовану земельну ділянку за призначенням, оскільки упродовж 20 років не збудував на ній об`єктів автосервісу; на ділянці розташовані лише невелике сторожове приміщення та паркан.
Разом із тим прокурор, посилаючись на лист Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21 листопада 2016 року, стверджує, що розпорядником земельної ділянки, яку орендує відповідач, є Волинська обласна державна адміністрація.
Ураховуючи викладене, прокурор просив розірвати зазначений договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), зобов`язати відповідача повернути орендовану земельну ділянку державі в особі Волинської обласної державної адміністрації, а також стягнути з
ОСОБА_1 на користь прокуратури Волинської області судові витрати зі сплати судового збору.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій:
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 використовує орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням. Зокрема зазначено, що відповідно до заключення від 13 червня 1997 року № 3 земельну ділянку було відведено під будівництво автосервісу відповідачем як підприємцем; термін дії такого заключення продовжувався до 01 січня 2012 року. У травні 2011 року відповідач здійснив замовлення на виконання інженерно-геологічних вишукувань для розробки робочого проекту будівництва об`єктів дорожнього сервісу (мотелю) у с. Старих Кошарах Ковельського р-ну Волинської обл., що було виконано виконавцем замовлення у 2011 році. У 2011 році відповідач здійснив замовлення на виконання робочого проекту приєднання до електромереж електроустановок цього об`єкта, що було виконано виконавцем замовлення у 2012 році. 01 червня 2011 року ОСОБА_1 здійснив замовлення на проектування об`єкта архітектури - дорожнього автосервісу, що було виконано виконавцем замовлення у 2016 році після та з урахуванням надання уповноваженими органами, установами, організаціями відповідних дозволів, розпоряджень тощо. У лютому 2013 року відповідач здійснив замовлення на виконання робочого проекту влаштування систем пожежної сигналізації, оповіщення людей про пожежу та управління евакуацією людей, блискавкозахисту, об`єкта дорожньої інфраструктури (мотель), що було виконано виконавцем замовлення 22 лютого 2013 року.
У рішенні суду зазначено, що встановлення паркану та спорудження приміщення для охорони на орендованій ОСОБА_1 земельній ділянці, на що посилався прокурор у позовній заяві, відповідає плану експлікації будівель та споруд, а також загальному цільовому спрямуванню проектів забудови.
Крім того, суд першої інстанції посилався на те, що Старокошарівська сільська рада Ковельського району Волинської області та Волинська обласна державна адміністрація за період з дати укладення правочину до дати звернення прокурором з позовом, не скористалися своїм правом заявити про наявність такої підстави для розірвання оспорюваного договору, як невиконання чи неналежне виконання відповідачем обов`язку забезпечити використання земельної ділянки відповідно до цільового призначення та умов її надання.
З приводу доводів позовної заяви про порушення ОСОБА_1 умов спірного договору в частині внесення орендної плати суд першої інстанції зазначив, що відсутня систематичність несплати відповідачем орендної плати. Зокрема, вказано, що ОСОБА_1 надав суду копії квитанцій від 18 січня 2017 року про сплату ним сум податку у розмірі 30 381,10 грн та 8,68 грн, що є орендною платою за 2015 рік, та від 06 січня 2017 року про сплату 58 733,45 грн, що є орендною платою за 2016 рік, яка підлягала сплаті у 2017 році. При цьому суд зазначив, що відповідач зволікав зі сплатою орендної плати за 2015 - 2016 роки в зв`язку з вирішенням у судовому порядку спорів з приводу податкового боргу по цій орендній платі.
Рішенням апеляційного суду Волинської області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Волинської області задоволено.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2017 року скасовано.
Позов задоволено.
Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 1 га для будівництва та обслуговування об`єктів автосервісу, укладений 30 січня 1997 року між Старокошарівською сільською радою Ковельського району Волинської області та ОСОБА_1 і зареєстрований Ковельською районною радою у Книзі записів договорів на право користування землею 30 січня 1997 року.
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку державі в особі Волинської обласної державної адміністрації.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1, отримавши податкові повідомлення-рішення про необхідність сплати податку за оренду земельної ділянки за 2015 та 2016 роки, у встановлений 60 денний строк кошти не сплатив, чим порушив умови пункту 2.1 договору оренди земельної ділянки та допустив систематичну несплату земельного податку, що є підставою для припинення його права користування земельною ділянкою шляхом розірвання договору оренди.
Постановою Верховного Суду від 02 травня 2018 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 . задоволено частково.
Рішення апеляційного суду Волинської області від 24 травня 2017 року скасовано.
Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою апеляційного суду Волинської області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Волинської області залишено без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу заступника прокурора Волинської області, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Додатково апеляційний суд вказав про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді у цій справі з огляду на те, що позов пред?явлено в інтересах Волинської обласної державної адміністрації, а договір укладено 1 997 році з Старокошарівською сільською радою.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
18 жовтня 2018 року заступник прокурора Волинської області через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від
07 березня 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від
18 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення. яким позовні вимоги задовольнити.
аргументи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційним судом неправильно надано оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, поданим прокурором, не враховано пояснення відповідача. якими він визнав обставини щодо несплати упродовж 2015-2016 років орендної плати за спірну земельну ділянку, та, як наслідок, винесено незаконне та необґрунтоване рішення. У діях ОСОБА_1 прослідковується систематичність у невиконанні істотної умови договору, сплати орендної плати, що є підставою для його розірвання.
Апеляційний суд зробив неправильний висновок про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді у цій справі з огляду на те, що позов пред?явлено в інтересах Волинської обласної державної адміністрації, а договір укладено 1 997 році з Старокошарівською сільською радою, оскільки судом не зроблено будь-яких висновків щодо власника (розпорядника) спірної земельної ділянки на час подання позову, лише вказав на неправильність дій прокурора щодо представництва інтересів держави в особі Волинської обласної державної адміністрації.
Доводи інших учасників справи:
20 грудня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 18 вересня 2018 року залишити без змін.
21 грудня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 18 вересня 2018 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ковельського міськрайонного суду Волинської області.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.