Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 337/1605/16-ц
провадження № 61-20909св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 02 листопада 2016 року у складі судді Котляр А. М. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Спас О. В., Воробйової І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 25 березня 2010 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримала кредит в сумі 1 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 погодилася з тим, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила), Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею і банком договір, про що свідчить її підпис у заяві. Позичальник не виконувала взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 31 березня 2016 року в неї утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 28 085,69 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 10 194,28 грн; за процентами за користування кредитом - 14 927,81 грн; за пенею та комісією - 1 150 грн, за штрафом (фіксована частина) - 500 грн; за штрафом (процентна складова) - 1 313,60 грн. Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 02 листопада 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 28 085,69 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань. ПАТ КБ "ПриватБанк" не пропущено строки звернення до суду з цим позовом, оскільки згідно з розрахунком банку ОСОБА_1 періодично сплачувала кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитом, останній платіж внесла 19 травня 2014 року на суму 100 грн в терміналі самообслуговування, у зв`язку з чим перервала перебіг позовної давності. Розрахунок заборгованості та виписка з рахунку позичальника свідчать про те, що відповідач періодично користувалася карткою, знімала з неї готівку, купувала товари, а також поповнювала рахунок, тим самим виконувала умови кредитного договору.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 02 листопада 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 02 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не укладала з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір та не отримувала грошових коштів. В матеріалах справи відсутній кредитний договір, а договір про приєднання відрізняється порядком формулювання його умов і змісту. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач погодилася з тим, що Умови та Правила (без дати і номера) і Тарифи (з невідомою датою їх затвердження та редакцією) є частиною кредитного договору або будь-якого іншого договору, не ґрунтуються на нормах матеріального права. При вирішенні питання про застосування позовної давності суди помилково встановили її переривання. У розрахунку заборгованості не зазначено, які суми були зараховані на сплату процентів, а які - на сплату кредиту, що призвело до переривання позовної давності. Банк звернувся до суду з цим позовом з пропуском позовної давності щодо стягнення кредиту, процентів та неустойки.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Хортицького районного суду міста Запоріжжя.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
21 квітня 2018 року справу № 337/1605/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року касаційне провадження у цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 342/180/17-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а ухвалою від 13 листопада 2019 року - поновлено касаційне провадження.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частини першої статті 303, частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України 2004 року.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.
Судами встановлено, що 25 березня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (без номера), за умовами якого позичальник отримала кредит в сумі 1 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту, який в подальшому збільшено до 10 200 грн, шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил.
У заяві зазначено, що відповідач згідна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім вказаної заяви, позивач також додав довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", Витяг з Умов та Правил, затверджених наказом від 06 березня 2010 року, виписку та розрахунок заборгованості.
Згідно з наданим банком розрахунком станом на 31 березня 2016 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість в розмірі 28 085,69 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 10 194,28 грн; за процентами за користування кредитом - 14 927,81 грн; за пенею та комісією - 1 150 грн, за штрафом (фіксована частина) - 500 грн; за штрафом (процентна складова) - 1 313,60 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - ПАТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна дійти висновку, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 25 березня 2010 року процентна ставка не визначена.
Крім того, в цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді комісії та неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання.
Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, банк просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала позичальник), стягнути складові його повної вартості, в тому числі заборгованість за процентами, комісією, пенею та штрафами.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25 березня 2010 року, позивач послався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та Правил, затверджених наказом від 06 березня 2010 року.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та Витягом з Умов та Правил, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, комісія, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років та інші умови.