Постанова
Іменем України
18 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 229/2676/17
провадження № 61-17551св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "БалТранс",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Дундар І. О., Тимченко О. О.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БалТранс" (далі - ТОВ "БалТранс") про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди.
Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що з 04 квітня 2017 року він працював у ТОВ "БалТранс" на посаді начальника ділянки. 15 травня 2017 року він написав заяву про звільнення за власним бажанням і подав її відповідачу, але згодом змінив своє рішення та продовжив працювати. 04 липня 2017 року він отримав лист від ТОВ "БалТранс", з якого дізнався, що 16 травня 2017 року його було звільнено з роботи. Своє звільнення він вважає незаконним, оскільки після поданої відповідачу заяви він продовжив працювати та не наполягав на звільненні, тому дія трудового договору була продовжена. Виходячи з викладеного, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ "БалТранс"від 16 травня 2017 року № 61? П про його звільнення; поновити його на роботі на посаді начальника ділянки ТОВ "БалТранс"; стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16 травня 2017 року по день поновлення на роботі, недоплачену йому заробітну плату за квітень-травень 2017 року в розмірі 24 300 грн та відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 22 листопада 2017 року у складі судді Петрова Є. В. позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "БалТранс" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 16 травня 2017 року по 06 червня 2017 року в сумі 2 625 грн. Стягнуто з ТОВ "БалТранс" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16 травня 2017 року по 04 липня 2017 року в сумі 5 950 грн. Стягнуто з ТОВ "БалТранс" в дохід держави судовий збір в сумі 640 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення не підлягають задоволенню, оскільки обставини щодо порушення відповідачем його трудових прав, на які він посилається як на підставу своїх вимог, не доведені. Разом з тим, відповідачем було порушено порядок розрахунку при звільненні позивача та порядок видачі трудової книжки.
Постановою Апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 листопада 2017 року скасовано. Позов задоволено частково. Наказ ТОВ "БалТранс" від 16 травня 2017 року № 61-П про звільнення ОСОБА_1 визнано незаконним та скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ділянки ТОВ "БалТранс". Стягнуто з ТОВ "БалТранс" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2017 року по 01 березня 2018 року в розмірі 36 844 грн та на відшкодування моральної шкоди - 1 000 грн. Стягнуто з ТОВ "БалТранс" в дохід держави судовий збір в розмірі 1 920 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не просив звільнити його в певні строки, а відтак у роботодавця не було законних підстав для його звільнення до закінчення двотижневого строку після подання ним заяви про звільнення, оскільки позивач згоди на це на давав. Тому ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обчислений судом за період з 16 травня 2017 року (день звільнення) по 01 березня 2018 року (день ухвалення судового рішення апеляційного суду), виходячи із середньоденної заробітної плати позивача та кількості днів вимушеного прогулу. Вимоги ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої йому заробітної плати за квітень-травень 2017 року є недоведеними. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд врахував встановлені ним обставини справи, обсяг порушених трудових прав позивача та завданих цим моральних страждань і виходив з вимог розумності та справедливості.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У березні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати в розмірі 121 800 грн та на відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд зробив неправильний розрахунок заробітної плати, не врахувавши інформацію з наданої ним довідки Дружківського міського відділу статистики, згідно з якою середній розмір заробітної плати в гірничій промисловості складав: у квітні 2017 року - 8 583 грн, у травні 2017 року - 9 082 грн. Тому стягненню на його користь підлягає 121 800 грн. Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги надані ним документи на обґрунтування завданої йому моральної шкоди.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дружківського міського суду Донецької області.
21 червня 2018 року справа № 229/2676/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом касаційної скарги постанова Апеляційного суду Донецької області від 01 березня 2018 року оскаржується заявником лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, тому переглядаються касаційним судом тільки в цій частині.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 12 постанови Пленуму від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.