Постанова
Іменем України
18 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 761/23880/15-ц
провадження № 61-29625св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Енергобанк",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2016року у складі судді Притули Н. Г. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 липня 2017 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Слюсар Т. А., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайка С. А. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" (далі - ТОВ "Вердикт Фінанс"), про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 10 травня 2012 року між ПАТ "Енергобанк" та ТОВ "Вердикт Фінанс" було укладено договір про надання кредитної лінії № 1205-16 (далі - Кредитний договір), з додатковими угодами від 10 вересня 2012 року № 1, від 30 січня 2013 року № 2, від 22 квітня 2013 року № 3, від 19 червня 2013 року № 4, від 19 липня 2013 року № 5, від 01 жовтня 2013 року № 6, від 27 січня 2014 року № 7, від 05 червня 2014 року № 8, від 27 жовтня 2014 року № 9, на підставі якого позичальнику надано кредитні кошти у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості в розмірі 21 500 000 грн із сплатою 27 % річних на строк до 05 грудня 2015 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 30 січня 2013 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, з додатковими угодами від 22 квітня 2013 року, від 19 червня 2013 року, від 19 липня 2013 року, від 04 жовтня 2013 року, від 27 січня 2014 року, від 05 червня 2014 року, від 27 жовтня 2014 року, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором. У зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "Вердикт Фінанс" своїх зобов`язань за Кредитним договором в нього станом на 11 серпня 2015 року утворилася заборгованість перед банком в розмірі 3 841 103,29 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 2 900 000 грн, заборгованості за процентами - 547 399,36 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту - 302 243,84 грн, пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 91 460,09 грн. 19 березня 2015 року банк направив відповідачу вимогу про необхідність негайно виконати свої зобов`язання шляхом сплати кредитної заборгованості. Однак вказана вимога не виконана. Враховуючи викладене, ПАТ "Енергобанк" просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Енергобанк" заборгованість за Кредитним договором станом на 11 серпня 2015 року в сумі 3 841 103, 29 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим в нього утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з поручителя. Відповідач та представник третьої особи не надали доказів на підтвердження меншого розміру заборгованості чи її відсутності на час розгляду цієї справи.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У серпні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 липня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дали належної правової оцінки зібраним доказам і не перевірили, чи має відповідач заборгованість станом на 20 липня 2017 року. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджено випискою з банківського рахунку, тому він є неналежним та недопустимим доказом. Крім цього, банком не враховано всі платежі на погашення кредиту, процентів та штрафних санкцій. Оскільки відповідач не має спеціальних знань та навиків у бухгалтерській та економічній сфері, то встановити суму заборгованості та правильність її нарахування можливо лише шляхом проведення судової економічної експертизи. Відповідач не зміг скористатися своїм правом та заявити клопотання про призначення такої експертизи у зв`язку з неналежним представництвом його інтересів у суді першої інстанції. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 проявила халатність та безвідповідальність, не вчинила жодних дій для захисту прав відповідача, а саме не була присутня в судових засіданнях, не подала заперечення, клопотання, докази, які були необхідні для правильного вирішення спору, внаслідок чого було порушено право відповідача на змагальність у цивільному судочинстві. Крім цього, з червня 2011 року ОСОБА_1 проживає однією сім`єю з ОСОБА_4, вони мають спільну дитину, бюджет, майно, ведуть спільне господарство, і відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України мають взаємні права та обов`язки. Під час розгляду справи апеляційним судом представник відповідача заявила клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_4 як третю особу, яка хотіла заявити самостійні вимоги, однак суд відхилив зазначене клопотання, чим порушив права ОСОБА_4
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
23 травня 2018 року справу № 761/23880/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що 10 травня 2012 року між ПАТ "Енергобанк" та ТОВ "Вердикт Фінанс" було укладено Кредитний договір, за умовами якого ТОВ "Вердикт Фінанс" надало позичальнику кредит у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості в розмірі 21 500 000 грн із сплатою 10 % річних на строк до 10 вересня 2012 року.
Додатковими угодами від 10 вересня 2012 року № 1, від 30 січня 2013 року № 2, від 22 квітня 2013 року № 3, від 19 червня 2013 року № 4, від 19 липня 2013 року № 5, від 01 жовтня 2013 року № 6, від 27 січня 2014 року № 7, від 05 червня 2014 року № 8, від 27 жовтня 2014 року № 9, укладеними між ПАТ "Енергобанк" та ТОВ "Вердикт Фінанс", до Кредитного договору вносилися зміни та доповнення.
За умовами додаткової угоди від 27 жовтня 2014 року № 9 кредит надається у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості в розмірі 3 345 683,70 грн до 05 грудня 2015 року, викладено в новій редакції графік зменшення ліміту кредитування на період з 27 жовтня 2014 року по 05 грудня 2015 року.
ПАТ "Енергобанк" у повному обсязі виконало взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором, надавши позичальнику кредитні кошти в сумі 21 500 000 грн, що підтверджується меморіальним ордером від 10 травня 2012 року № 1068188.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
З метою належного виконання ТОВ "Вердикт Фінанс" взятих на себе зобов`язань 30 січня 2013 року між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, з додатковими угодами від 22 квітня 2013 року, від 19 червня 2013 року, від 19 липня 2013 року, від 04 жовтня 2013 року, від 27 січня 2014 року, від 05 червня 2014 року, від 27 жовтня 2014 року, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором із змінами та доповненнями до нього.
Визначення поняття зобов`язання міститься у частині перші статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Пунктом 9.1 Кредитного договору передбачено, що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісій банк має право нараховувати позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Пунктами 5.2.3, 8.2 Кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення заборгованості за цим договором, зокрема у випадку прострочення сплати чергового платежу за кредитом та процентів за користування кредитом. Для реалізації цього права банк надсилає письмове повідомлення позичальнику з відповідною вимогою. Після спливу 30 (тридцяти) календарних днів та за умови, що порушення не усунуте, на 31 (тридцять перший) календарний день після отримання позичальником такої вимоги термін повернення кредиту вважається таким, що настав і позичальник зобов`язаний сплатити наявну заборгованість за Кредитним договором в повному обсязі.
За умовами пункту 3 договору поруки від 30 січня 2013 року відповідальність поручителя настає, якщо основне зобов`язання не буде виконане у строк, передбачений його умовами, в тому числі відсотки, пеня, штрафні санкції, інші платежі, що забезпечені порукою, не будуть повернені/сплачені у строки, встановлені основним зобов`язанням або достроково у випадку порушення умов основного зобов`язання.
З моменту настання строку виконання умов основного зобов`язання, в тому числі із сплати відсотків, пені, штрафних санкцій, інших платежів, або достроково у випадку порушення умов основного зобов`язання, кредитор надсилає поручителю вимогу про виконання умов основного зобов`язання та має право пред`явити позов до поручителя про стягнення всієї суми заборгованості за основним зобов`язанням (пункт 4 договору поруки від 30 січня 2013 року).