Постанова
Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 630/715/16-ц
провадження № 61-4215св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач, відповідач за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство "Кредобанк",
відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Кредобанк" на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 04 вересня 2017 року у складі судді Малихіна О. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2019 рокуу складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Колтунової А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позови і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (далі - ПАТ "Кредобанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 28 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" (далі - ВАТ "Кредобанк"), яке змінило назву на ПАТ "Кредобанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Ф2043/11-06 (А010151) (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 20 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12,5 % річнихз кінцевим терміном повернення до 01 листопада 2026 року. Відповідач не виконував належним чином своїх зобов`язань, тому 14 травня 2015 року банк направив на його адресу вимогу про дострокове погашення заборгованості, яка ним отримана, проте не виконана. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 21 вересня 2016 року в нього утворилася заборгованість перед банком в розмірі 15 133,08 доларів США, яка складається з: 11 392,14 доларів США - неповернутої суми кредиту; 2 890,77 доларів США - прострочених процентів; 600 грн - простроченої суми комісії за адміністрування кредиту, 850,15 доларів США - пені. Враховуючи викладене, ПАТ "Кредобанк" просило стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
В запереченні на позовну заяву представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначила, що наданий банком розрахунок заборгованості за Кредитним договором є суперечливим, необґрунтованим і не може бути належним доказом, оскільки банком не враховано сплачені позичальником кошти у відповідні періоди з листопада 2006 року по червень 2015 року. У зв`язку з недоведеністю розміру заборгованості за Кредитним договором ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, доПАТ "Кредобанк" про визнання Кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що його умови суперечать вимогам статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", не містять повної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. До Кредитного договору включені несправедливі умови, зокрема про необхідність сплати комісії за обслуговування кредиту. Також умови Кредитного договору передбачають відповідальність позичальника в разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, в той час як жодної відповідальності банку перед позичальником у договорі не визначено, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін на шкоду споживача. Зазначений у договорі розмір пені не відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань". Умови Кредитного договору щодо обов`язку позичальника здійснити страхування життя суперечать положенням частини першої статті 7 Закону України "Про страхування", якою передбачено, що страхування життя не є обов`язковим видом страхування в Україні. Крім цього, Кредитний договір не містить графіка платежів на погашення кредиту, детального розпису сукупної вартості кредиту, що дає банку право проводити зарахування коштів від позичальника на власний розсуд та фактично може спричинити прострочення з боку позичальника.
Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 20 березня 2017 року, внесеною до журналу судового засідання, прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до спільного розгляду з позовом ПАТ "Кредобанк", об`єднано їх в одне провадження.
Заперечуючи проти зустрічного позову, ПАТ "Кредобанк" зазначило, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та безпідставними, оскільки Кредитний договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов та мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Також ПАТ "Кредобанк" подало заяву про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1, в якій посилалося на те, що оспорюваний Кредитний договір було укладено 28 листопада 2006 року, тому позовна давність спливла 28 листопада 2009 року.
Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 04 вересня 2017 року в задоволенні позову ПАТ "Кредобанк" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано Кредитний договір недійсним. Стягнуто з ПАТ "Кредобанк" на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 640 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що зустрічний позов ОСОБА_1 є обґрунтованим і підлягає задоволенню, а Кредитний договір - визнанню недійсним, оскільки під час його укладення банк відступив від принципу рівності сторін і не надав позичальнику необхідної та достовірної інформації про свої послуги. У зв`язку з визнанням Кредитного договору недійсним відсутні підстави для задоволення первісного позову ПАТ "Кредобанк".
Постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "Кредобанк" задоволено частково, рішення Люботинського міського суду Харківської області від 04 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ "Кредобанк" відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що Кредитний договір відповідає вимогам, які передбачені частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", містить відомості про: суму та строк кредитування (пункт 2.1 Кредитного договору); мету кредиту (пункт 2.2 Кредитного договору); інформацію про всі платежі, які повинен здійснити позичальник у зв`язку з отриманням кредиту (пункт 3.1 Кредитного договору); розмір, порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитом (пункти 3.2, 3.3, 3.4 Кредитного договору); варіанти повернення кредиту, в тому числі й достроково (розділ 4 Кредитного договору); форми його забезпечення (розділ 6 Кредитного договору). Згідно з пунктом 9.6 Кредитного договору шляхом підписання цього договору позичальник підтверджує, що ознайомився з умовами кредитування, діючими тарифами банку та загальною вартістю кредиту. Отже, сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договору, зокрема щодо розміру кредиту, валюти кредитування, відсоткової ставки за Кредитним договором, а також порядку погашення кредиту. При укладенні Кредитного договору ОСОБА_1 ознайомився та погодився з його умовами, підписав його, отримав кредит та використав його за цільовим призначенням, не заперечував щодо умов договору, виконував ці умови протягом тривалого часу. В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 не була надана інформація, яка б не давала можливості в повній мірі усвідомити, який договір він укладає та на яких умовах. Порядок отримання кредиту в доларах США був узгоджений сторонами при укладанні договору, він не суперечить вимогам законодавства, і позивач не спростував визначену у статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) презумпцію правомірності правочину та не довів, що сторонами не були дотримані визначені у статті 203 ЦК України загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Кредобанк" про визнання Кредитного договору недійсним. Щодо первісних позовних вимог ПАТ "Кредобанк", то 22 серпня 2008 року банком направлено ОСОБА_1 повідомлення про зміну процентної ставки за кредитом, яка з вересня 2008 року становила 15 % річних. Згідно з умовами пункту 3.8 Кредитного договору позичальник зобов`язаний був протягом 10 днів від дати надіслання повідомлення з`явитися до банку для укладення додаткового договору. ОСОБА_1 до банку не з`явився, тому згідно з пунктом 3.9 Кредитного договору зобов`язаний був до 08 вересня 2008 року повністю повернути суму кредиту та сплатити проценти, комісії за користування кредитом на день повернення. Отже, направивши повідомлення про зміну процентної ставки ОСОБА_1, банк змінив строк виконання зобов`язання і 08 вересня 2008 року настав строк повернення кредиту в повному обсязі. З листопада 2006 року по вересень 2008 року ОСОБА_1 сплатив 4 443,20 доларів США на погашення процентів і до вересня 2008 року заборгованості за процентами не мав. Після зміни строку кредитування ОСОБА_1 сплатив 13 925,33 доларів США. Оскільки відповідач отримав кредит в сумі 20 000 доларів США, на погашення тіла кредиту банком зараховано 8 000 доларів США, а сплачені ним 13 925,33 доларів США також підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту, то банком не доведено наявності та розміру заборгованості, у зв`язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У лютому 2019 року ПАТ "Кредобанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Люботинського міського суду Харківської області від 04 вересня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині відмови в задоволенні первісного позову і ухвалити нове рішення, яким цей позов задовольнити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що умовами Кредитного договору передбачено строк його дії до 01 листопада 2026 року, а вимога про повне дострокове повернення кредиту направлена позичальнику у травні 2015 року. Тому апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про припинення права банку нараховувати проценти за користування кредитом з 08 вересня 2008 року. При цьому апеляційний суд помилково послався на правову позицію, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Збільшення процентної ставки за користування кредитом здійснено банком відповідно до умови пунктів 3.7-3.9 Кредитного договору і протягом 2008-2014 років ОСОБА_1 сплачував кошти на погашення заборгованості за процентами у зміненому банком розмірі, тобто погодився на збільшення процентної ставки. Висновок апеляційного суду про те, що сплачені позичальником проценти у розмірі 13 925,33 доларів США підлягають зарахуванню на погашення заборгованості за тілом кредиту, є безпідставним і суперечить положенням статті 526 та частини першої статті 1054 ЦК України.
У травні 2019 року представник ОСОБА_1 адвокат Лещенко О. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Люботинського міського суду Харківської області.
19 березня 2019 року справа № 630/715/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги рішення Люботинського міського суду Харківської області від 04 вересня 2017 року та постанова Харківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Кредобанк" про визнання недійсним Кредитного договору в касаційному порядку не оскаржуються, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що 28 листопада 2006 року між ВАТ "Кредобанк", яке змінило назву на ПАТ "Кредобанк", та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 20 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 01 листопада 2026 року.
Згідно з пунктом 4.1. Кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався повернути банку кредит в повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором (пунктами 2.1, 3.9) та/або додатками до нього. Повернення суми кредиту здійснюється щомісячно, рівними частинами по 84 долари США не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, якщо інше не передбачено цим договором та/або додатками до нього.
Розмір процентної ставки 12,50 %, процедура нарахування процентів за користування кредитом та порядок їх сплати позичальником визначені у пунктах 3.2, 3.3, 3.4 Кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.