ПОСТАНОВА
Іменем України
18 листопада 2019 року
Київ
справа №821/3484/14
адміністративне провадження №К/9901/5780/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Бездрабка О.І. від 09.09.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Косцової І.П., суддів: Турецької І.О., Стас Л.В. від 13.11.2014 у справі №821/3484/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеся" до Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Олеся" (далі - позивач, Товариство) звернулося з позовом до Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - відповідач, податковий орган), у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.08.2014 №0001592200, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 479749,00 гривень, з яких за основним платежем 319833,00 гривень та 159916 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями, №0001602200, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 504999,00 гривень, з яких за основним платежем 336666,00 гривень та 168333,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, Товариство посилалось на безпідставність висновків податкового органу про недотримання позивачем положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю "А Буд", які, як вважає відповідач, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 09.09.2014 в задоволені позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обгрунтовано тим, що реальність операцій між позивачем та його контрагентом щодо виготовлення та монтажу арматурних каркасів для фундаментів не підтверджується належними та допустимими доказами, які виходячи з умов договорів та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій; в ході розгляду справи не встановлено наявності у контрагента основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень, виробничого обладнання, трудових ресурсів (чисельність працюючих складає 3 особи), необхідних для виконання передбачених договорами, украденими з позивачем, робіт; про відсутність у ТОВ "А Буд" матеріально-технічної бази свідчить неподання останнім додатку до декларації про прибуток підприємства К1/1, який містить інформацію про балансову вартість запасів, розрахунок амортизаційних відрахувань, витрати на поліпшення основних фондів, що включаються до валових витрат; крім того, протягом листопада, грудня 2013 року контрагентом здійснювалися будівельні роботи в різних містах України, що, з урахуванням часу, оперативності операцій, місцезнаходження майна, враховуючи кількість працівників та відсутність обладнання, устаткування, власного або найманого транспорту, свідчить про неможливість фактичного виконання передбачених договорами робіт.
Постановою Одеського апеляційного адмінстративного суду від 13.11.2014 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позов Товариства задоволено.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що залучені до матеріалів справи документи є достатніми та належними доказами реальності фінансово-господарської діяльності позивача із ТОВ "А Буд", а також здійснення за його участю господарських операцій, а відтак Товариством правомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ за наслідком таких відносин та сформовано витрати, що враховуються при визначенні об`єктів оподаткування. Крім того, посилався на недоведеність податковим органом факту недостовірності відомостей у поданих позивачем первинних документах, оформлених під час здійснення спірних господарських операцій.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду касаційну скару, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У доводах касаційної скарги зазначає про непідтвердження платником податку товарності господарських операцій по придбанню робіт та послуг від ТОВ "А Буд" належними і допустимими доказами (первинними документами). Вказує, що нереальність господарських операцій між позивачем та контрагентом підтверджується відсутністю інформації про наявність у останнього трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, амортизаційних відрахувань та виробничих потужностей. Також, відповідно до довідки 1 ДФ чисельність працюючих у ТОВ "А Буд" становить 3 особи, натомість у позивача рахується 432 робітники, які мають право здійснювати підрядні та будівельні роботи, що ставить під сумнів фактичне виконання робіт контрагентом.
Позивач правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем в період з 07.07.2014 по 11.07.2014 проведено позапланову виїзну перевірку Товариства щодо підтвердження господарських відносин з контрагентом-постачальником ТОВ "А Буд" за період з 01.11.2013 по 01.06.2014, за результатами якої складено акт від 25.07.2014 № 966/220-21273392, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 138.1 статті138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 319833,00 гривень та пункту 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 336666,00 гривень.
В акті перевірки податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ "А Буд" без їх належного документального підтвердження.
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини справи, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.