ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 306/1677/16-ц
провадження № 61-16659св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року, ухвалене у складі судді Василихи Ж. В., та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Куштана Б. П., Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна.
В обґрунтування позову зазначила, що у період з 1997 року по 2012 рік вона і ОСОБА_2 спільно проживали, були пов`язані побутом і разом вели господарство, мали спільний бюджет та взаємні права і обов`язки, притаманні подружжю, тобто проживали однією сім`єю.
У цей період вони придбали автомобіль марки Gelly 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, і збудували гараж по АДРЕСА_1, право власності на які зареєстровані за відповідачем.
ОСОБА_1 зазначає, що транспортний засіб придбаний виключно за рахунок її власних заощаджень та за кошти, отримані від продажу належного їй автомобіля марки ВАЗ 21061. Гараж збудований за спільні кошти.
Оскільки ОСОБА_2 не визнає належність спірного майна їм на праві спільної сумісної власності, позивач просила встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу з ОСОБА_2 у період з 1997 року по 2012 рік включно, визнати автомобіль марки Gelly 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, і гараж по АДРЕСА_1 їх спільним сумісним майном і визнати за кожним із них право власності по 1/2 частці цього майна.
У вересні 2016 року ОСОБА_3 заявила самостійні вимоги щодо предмета спору і звернулася з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу і визнання транспортного засобу спільною сумісною власністю подружжя.
В обґрунтування позову зазначила, що у 2005 році познайомилася з ОСОБА_2, а з липня 2006 року вони почали спільно проживати, разом вели господарство, були пов`язані побутом і мали взаємні права та обов`язки, тобто проживали однією сім`єю без шлюбу. Вказує, що має із відповідачем двох синів: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_3 посилається на те, що на теперішній час вона і ОСОБА_2 продовжують проживати однією сім`єю, проте останній не визнає факт купівлі автомобіля марки Gelly 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, за спільні кошти та наполягає на придбанні цього транспортного засобу за його особисті заощадження.
За таких обставин ОСОБА_3 просила встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу з ОСОБА_2 у період з 1 липня 2006 року по 20 вересня 2016 рік включно та визнати автомобіль марки Gelly 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, їх спільним сумісним майном.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без шлюбу з ОСОБА_2 у період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2012 року.
Визнано автомобіль марки Gelly 2008 року випуску, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_1, і гараж по АДРЕСА_1 спільним сумісним майном ОСОБА_1 і ОСОБА_2
Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності на вказаний автомобіль і гараж по 1/2 частці за кожним.
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору 2 756,60 гривень.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності факту спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_2 однією сім`єю без шлюбу у період з 1997 року по 31 грудня 2012 року, тобто їх пов`язаність побутом і наявність у них взаємних прав та обов`язків, проте, оскільки Кодекс про шлюб та сім`ю України, який був чинним до 1 січня 2004 року, не передбачав можливості встановлення такого факта, суд задовольнив відповідні вимоги частково за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2012 року.
Встановивши такі обставин, суд дійшов висновку про належність збудованого у 1999 році гаража і придбаного у 2008 році автомобіля ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності та про визнання за кожним із них права власності на 1/2 частку відповідного майна, оскільки воно набуте ними спільно і відповідачем вказану обставину не спростовано.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність її тверджень щодо проживання однією сім`єю без шлюбу з ОСОБА_2 до 2013 року, а також врахував відсутність спору щодо їх спільного проживання у період з 2013 року по 2016 рік.
Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року і ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що у справі достатньо доказів на підтвердження її проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю без шлюбу у період з 1 липня 2006 року по 20 вересня 2016 року, проте суди вказаним доказам оцінки не надали, а також не врахували, що зазначені обставини визнаються відповідачем.
На думку заявника, рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 грудня 2008 року встановлено, що одноособовим власником спірного гаража є ОСОБА_2, а неоскарження цього рішення ОСОБА_1 свідчить про визнання нею цієї обставини.
Вказала, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, допустив порушення цивільного процесуального законодавства, яке полягає у безпідставному відхиленні клопотання її представника про відкладення розгляду справи.
Позиція інших учасників справи
У червні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що ОСОБА_3 почала проживати із ОСОБА_2 у грудні 2012 року, а доводи про початок спільного проживання з 2006 року спрямовані виключно на унеможливлення поділу автомобіля Gelly 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, який набутий ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за спільні кошти.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 10 серпня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року зупинено виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2016 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У 2018 році справу передано до Верховного Суду
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з 1997 року по 2012 рік проживали і були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2, яка на праві власності належить ОСОБА_1 .
Оцінивши покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, а також подані позивачем фотоматеріали та письмові докази, суди встановили, що у спірний період ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали як одна сім`я, вели спільне господарство та побут, разом проводили дозвілля та мали стосунки, притаманні подружжю.
Покази свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_12 суди відхилили, оскільки їх пояснення щодо спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з 2005 року спростовуються іншими доказами, з яких вбачається, що до 2013 року ОСОБА_2 проживав у квартирі АДРЕСА_2 із ОСОБА_1 .
Також судами встановлено, що у 1999 році ОСОБА_2 самочинно побудував гараж по АДРЕСА_1 .
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 грудня 2008 року визнано за ОСОБА_2 право власності на самочинно збудований гараж. У позовній заяві про визнання права власності адресою проживання позивача ОСОБА_2 вказана квартира АДРЕСА_2 .
У 2008 році ОСОБА_2 придбав автомобіль марки Gelly 2008 року випуску, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_1 . У договорі купівлі-продажу № 571 від 29 листопада 2008 року адресою проживання покупця ОСОБА_2 зазначено АДРЕСА_2 .
Також суди встановили, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьківство щодо дітей відповідач визнав у 2015 році, у зв`язку з чим 16 лютого 2015 року внесено відповідні зміни до актових записів про народження дітей, зокрема, змінено їх прізвища зі " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_4 ", та видані нові свідоцтва про народження.
Оцінивши подану ОСОБА_3 довідку Чинадіївської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області № 02-15/944 від 25 жовтня 2016 року, якою засвідчено проживання ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 з серпня 2006 року, суди вказаний доказ відхилили, так як відповідні відомості зазначені у довідці на підставі нотаріально посвідчених заяв невідомих осіб, тобто без посилання на те, ким написані ці заяви, і без попередження даних осіб про кримінальну відповідальність за неправдиві свідчення.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).